Читати книгу - "Остання орбіта"
- Жанр: Фантастика 🚀🪐👽 / Пригодницькі книги 🏞️🌲🌊
- Автор: Володимир Миколайович Шитик
Дослідження близьких і далеких планет, пошук позаземного розуму — це основні теми науково-фантастичних творів білоруського письменника Володимира Шитіка, що склали цю збірку.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ОСТАННЯ ОРБІТА
Науково-фантастична повість та оповідання
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад Віталія Геника, 2008.
ОСТАННЯ ОРБІТА
Науково-фантастична повість
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
1
Рясний весняний дощик, що налетів цілком раптово, загнав Павла Гущу під дашок найближчого під’їзду. Щоб не змокнути, хлопець притиснувся плечима до закритих дверей. Вулиця відразу спорожніла, стала сірою, нудною. Павло враз засумував, в серце закралася неясна тривога. Вона росла, міцніла. Чому б це?
Дощик скінчився відразу, як і почався. Пустун-вітер шпурнув на прощання в Павла жменю бризок і стих. Знову засяяло сонце, тепле, ласкаве. Павло вийшов на тротуар і зупинився. З будинку навпроти квапливо вибігла дівчина. І хоча від дощу залишився лише спогад, вона чомусь розкрила над головою парасольку. Це було смішно. Але у Павла раптом защеміло серце. Дівчина була чимось схожа на Валю, і Павло раптом зрозумів, що саме турбувало його ці декілька хвилин, поки він ховався в під’їзді. Валя. Познайомилися вони минулої осені. Тоді він також ховався від дощу на чужому ґанку, і вона, зовсім незнайома ще, несміло прикрила його своєю парасолькою. Якби знав, що чекає його пізніше, нізащо не заговорив би з Валею, не пішов би за нею. Але хіба він міг знати, що виберуть саме його…
На вулиці перехожих було мало. За останні роки колись галасливий і жвавий проспект якось принишк, ніби подорослішав. Шум і пожвавлення переселилися в нові райони і квартали, де виросли величезні магазини, державні установи, гарні кінозали і театри. Та все ж Павло як і раніше любив цей старий куточок міста, міг годинами гуляти тут, милуватися його красою.
Машинально обходячи калюжі на асфальті, Павло цілком віддався спогадам. Ось біля цього магазину він купував Валі квіти, в цьому кафе вони не один раз пригощалися морозивом, а в тому кіоску вибирали книгу…
Щоправда, все це стосувалося того недавнього часу, коли він ще був звичайним, хоча, як подейкували, й талановитим кандидатом наук, що зробив відкриття в галузі астрофізики. Відкриття це для науки про космос має важливе значення: Гуща першим виявив радіовипромінювання, що линуло з сузір’я Індійця, і висловив припущення, що його посилають розумні істоти.
А як розшифрувати сигнали? Відповідь могла бути одна: найкраще підібратися ближче до сузір’я. І Гуща без вагань подав у Всесоюзний Космічний центр заяву з проханням, щоб його зарахували учасником чергової експедиції в міжпланетний простір. Відверто кажучи, не вірилося серйозно, що відповідь буде позитивною. Дуже вже багато подібних заяв йшло в Космічний центр зі всієї країни. І ось трапилося те, на що у Павла було зовсім мало надій. Він затверджений кандидатом в члени космічної експедиції. Восени експедиція надовго залишить Землю і вирушить до іншої планети. Ось що повідомив йому півгодини тому відомий астронавт академік Бурмаков, який був призначений начальником експедиції.
У бібліотеці, старій «Ленінці», Павло відчув на мить полегшення. Безтурботною юністю повіяло на нього тут, від цих безмежно дорогих і знайомих коридорів, залів, кабінетів. Павло попрямував до свого столика. На ньому лежали пожовклі від часу підшивки старих газет. Павло замовив їх по телефону відразу після розмови з Бурмаковим.
Гіпотеза про космічних гостей Землі хвилювала колись багатьох учених і дослідників, навколо неї точилися гарячі дискусії. А потім поступово про неї забули. Мабуть, подібне видалося неймовірним навіть найнаполегливішим її прихильникам. Бурмаков же порадив Павлу ще раз перечитати все, що друкувалося з цієї проблеми, і висловити свою думку.
Павло не зовсім ясно уявляв, навіщо це знадобилося Бурмакову. Можливо, гіпотеза мала якесь відношення до майбутнього польоту, про маршрут якого Павло ще не знав?
Він почав читати. Давня суперечка учених несподівано захопила його. Павло відчув, що його симпатії все більше й більше схиляються на бік тих, хто, можливо, іноді й помилявся, але мислив сміливо.
Гостей з космосу на Землі не було, говорила наука. Здавалося б, все зрозуміло. А Павло не міг з цим погодитися, як не погоджувалися ті, хто подав ідею. Чому? Швидше за все, тому, що не хотілося визнати людину Землі самотньою серед безлічі мертвих світів, залишити її без надії зустріти колись побратима по розуму.
Павло перегортав газетні сторінки, вів уявну суперечку зі своїми супротивниками. Несподівано чиїсь м’які і теплі пальці ніжно прикрили його очі. Він обережно відвів руки, озирнувся і побачив Валю.
Валя нахилилася до столу, прочитала назву статті.
— Павлику! Ти і фантастика? Дивно!..
Павло трохи розгубився:
— Набридли формули, ось і потягнуло до фантастики.
— А я потягну тебе зараз на стадіон. Досить мізки сушити.
Літак відлітав завтра удень, квиток у Павла лежав в кишені. Вільний час був. І Павло погодився. Тільки попросив бібліотекаря не відносити в сховище підшивки. Дещо потрібно було ще дочитати.
На вулиці він ніби між іншим сказав:
— Завтра лечу до Москви, о чотирнадцятій двадцять.
Два дні тому вони домовилися цей тиждень провести удвох. У Валі якраз заняття були перенесені на другу зміну, а в нього з нагоди екзаменаційної сесії у студентів, яким він читав астрофізику, додалося вільного часу. І раптом сюрприз…
Валя вже знала: якщо Павло сам не розповість що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання орбіта», після закриття браузера.