Читати книгу - "Про відважного Барвінка та коника Дзвоника"

Богдан Чалий, Павло Глазовий
ПРО ВІДВАЖНОГО БАРВІНКА ТА КОНИКА ДЗВОНИКА

Малюнки В. ГРИГОР’ЄВА, К. ПОЛЯКОВОЇ

е за синіми морями, Не за темними борами, Не за долами широкими. Не за скелями високими, Біля хати діда Гната Почалося це, малята. Бабуся Орися Ішла від криниці. Чує — хтось кличе: Бабусю, спиніться! Стала бабуся — нікого немає… — Хто мене кликав? — тихо питає. — Мила бабусю, кличу вас я. Ось, подивіться, ручка моя! — Нахилилась бабуся низько, Бачить — скаче в траві хлопчисько: Голубий комірець на зеленій льолі, Носик, наче шматочок квасолі. Очі чорні, як зерна ожини, Руки й ноги гнучкі, як пружини. Виліз малий На тоненьку билинку. — Дайте, бабусю Водички краплинку! Бабуся до нього підносить відерце: — Хто ж ти такий, розкажи, моє серце! Міцно хлопчина за дужку вчепився. Довго смоктав і нарешті напився. — Ну ж і козак! — здивувалась стара. Нахильці випив всю воду з відра. — Дякує хлопчик, кива головою. Просить: — Облийте мене водою. Я ні дощу, ні грози не боюся.. — Хто ж ти такий? — знов питає бабуся. — Я хлопчина завзятий, Я Барвінок Хрещатий. Я вночі народився, Рано-вранці розвився. Хочу я погуляти Біля вашої хати. І сказала бабуся: — Побігай, будь ласка. Аж отут починається казка.



РОЗДІЛ ПЕРШИЙ





І пішов малий городом Вітатися з своїм родом, За бадилля чіпляється, Сам собою пишається. Каже: — Доброго здоров’я! Всі радійте, що прийшов я! З-під куща сказав Буряк: — Ну ж і бравий ти козак! Басом вигукнув Гарбуз: — Ти, видать, не боягуз! Похвалив його й Горох; Цей поборе чотирьох! — Мовив Соняшник про нього: — Вперше бачу я такого! Цибулина й картоплина Похвалили: — От дитина! —

А Редиски невеличкі Показали з грядки личка: — Ах, який він гарний, чемний, Симпатичний та приємний! Привітання й похвали Хлопцю духу піддали. Він як крикне: — Я завзятий! Я — Барвінок! Я — Хрещатий! Я виходжу в білий світ, Хай радіє весь мій рід! Над трояндою Бджола Задзижчала, загула: — Друзі ви мої городні. Що це скоїлось сьогодні? Чом себе оце маля Так завзято вихваля? З грядки носа виткнув Хрін: — Чом копилить губу він? На Барвінка глянув скоса Й відвернув глузливо носа. Відповів Бджолі Часник:

— Розпустив малий язик! По городу тиняється, Сам собою пишається… А Барвінок зразу в крик: — Хто ти будеш? — Я Часник. — Гей, Часниче, замовчи ти! Можу зуби полічити! — А Часник: — Та не кричи… Зуби ось мої — лічи. — Став лічить Барвінок. Збився, Знов лічити заходився: — Раз… два… п’ять! — лічив завзято. В Часника ж зубів багато. — Не полічить! — хтось гукнув. А Часник стеблом махнув: — Вихвалятись — то не штука…