Читати книгу - "Велике плавання"

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Переклад з російської М. Мартинюка

Малюнки А. Паливоди

Довго про світ широкий і різноманітний давали уявлення лише товари та розповіді купців. Довго сперечалися про те, чи Земля чотирикутна, чи подібна до кола, потім зрозуміли, що вона не коло, а куля; сперечалися про розміри цієї кулі, проводили по ній уявні лінії, щоб зорієнтуватися серед великих і невідомих шляхів.

Страхітливі навали відкривали глибину світу, освітлюючи його пожежами.

По широкому степовому коридору, звідти, звідки не доходило ніяких вістей, пересувались народи, які називались по-різному.

Колумб багато їздив, зустрічався з португальськими мореплавцями, що перетинали вже море Пітьми, мабуть, у нього була складена португальцями карта, яка і наштовхнула його на думку вирушити у Катай морем, прямо через океан. Цей шлях, за його обрахунками, був коротший, а вітри, що віють у той бік, уже були розвідані.

Довгі роки умовляв Колумб королів, сановників і купців, щоб вони дали йому грошей на спорядження флотилії. Він був переконаний, що прямим шляхом швидше досягне країни перлів, золота і прянощів. Він бував у Португалії, можливо, побував в Англії, сім років прожив в Іспанії, добиваючись коштів на велику подорож.

Завдяки випадковому протегуванню ченців Рабіди Колумб добрався до королеви. Правителі З'єднаного королівства — Ізабелла Кастільська і Фердінанд Арагонський підписали з Колумбом угоду, сповнену обіцянок. Колумб домовився з палосськими моряками братами Пінсонами. Три каравели підняли свої якорі в серпні 1492 року.

Щезли береги материка, на обрії розтанули обриси островів. Уперше в історії людства моряки свідомо перепливали океан. Їх вели зорі, вони перевіряли шлях по картах, і дорогу вказувала їм магнітна стрілка — подарунок того ж дивовижного Катаю.

Колумб був людиною великої волі і великого досвіду, він вірив у карту, у компас, у тодішню науку і в свою щасливу долю.

Кораблі в середині вересня перетяли Саргассове море. Дув попутний вітер. На початку жовтня, після того як появились птахи, провіщаючи наближення землі, з корабля побачили зелену смужку далекого берега.

Колумб не відкрив Америки, бо він не збирався її відкривати. Він зустрів перепону у своїй великій подорожі і Новий Світ вважав за берег Індії. Ця перепона була тією землею, яку ми називаємо тепер Америкою.

Зінаїда Шишова показала в цікавому романі, якою складною і суперечливою була епоха Колумба. Вона показала самого Колумба — мрійника, великого мореплавця, ясновидця, людину великої волі і великих хиб.

Зінаїда Шишова змалювала мандрівку як розповідь про таємницю карти. І це цілком слушно, бо до карт тоді ставилися з забобонною пошаною, вони були не точні, але з них можна було багато про що здогадуватися. Тогочасна карта була великою коштовністю, бо її екземплярів було мало. Карта була намальованою таємницею.

Книга Зінаїди Шишової заснована на фактах і на здогадах.

З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.

Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.

За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.

Віктор Шкловський

24 липня 1491 року господар мій, срібних виробів майстер Антоніо Тульпі, вручив мені срібну таріль.

— Сину мій, — сказав він, — віднеси замовлення архієпіскопу. Сьогодні п'ятниця, а таріль було обіцяно на четвер. Ти дуже точно виміряв циркулем відстань між двома гірляндами і майстерно вирізьбив літери девізу на щиті. Єпіскоп буде задоволений. Тільки прошу тебе, сину мій, розмовляй ввічливо, відповідай на всі питання і частіше вклоняйся. Нещодавно на вулиці я бачив, як якийсь знатний синьйор зупинив ліценціата[1] з Падуї, що мешкає в нашому провулку. Вони розмовляли лише півгодини, а за цей час ліценціат вклонився чотирнадцять разів… А він же людина освічена і навчена гарних манер…

Якби я слухав до кінця просторікування мого господаря, архієпіскоп не одержав би тарелі до неділі. Тому я натягнув капелюха, схопив таріль і вибіг на вулицю.

— Франческо, — гукнув господар мені навздогін, — зачекай! Не одягай капелюха набакир, це личить тільки дворянському синові!..

Він ще щось казав мені, але я вже не слухав його і завернув за ріг.

Після смерті матері ось уже рік я живу в Генуї, але щоразу, як потрапляю з нашого вузенького провулка Сріблярів на вулицю, що веде до моря, мені починає радісно калатати серце.

Ось і зараз — я забув нашу темну майстерню, напучення Антоніо і біль у пальцях від постійної роботи різцем.

Я зняв капелюха і ще раз подякував богові за те, що він навіяв мені думку переїхати в Геную.

Нашу солодку тосканську говірку, звичайно, не зрівняти з різкими вигуками генуезців але мені подобається гавань, строката юрба, гострий запах солі, риби і вітер, що зриває капелюха з голови і надимає, мов вітрила, плащі перехожих.