Читати книгу - ""Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв"
- Жанр: Фантастика 🚀🪐👽
- Автор: Микола Олександрович Дашкієв
В результаті диверсії британських спецслужб проти радянського пароплава «Ігарка», інженер Щеглов потрапляє у ворожий полон. Його містять на території бази в колоніальній Малайзії. На базі повним ходом йдуть польові випробування психотронного генератора, розробленого в нацистській Німеччині. Об'єкт випробувань — мирне населення і партизани. За допомогою партизанської агентури Щеглову удається знешкодити керівника проекту Харвуда. Незабаром слідує штурм і розгром гарнізону. Харвуд намагається врятуватися втечею на танку, оснащеному новою зброєю...
Дія повісті Миколи Дашкієва «Володар світу» (1955, Володар Всесвіту) протікає в Малайї, недалеко від Сінгапуру, де глибоко в джунглях розташувалася лабораторія молодого професора. ним Грінхаузом. Разом із двома американцями Джеком Петерсоном та Гаррі Блеквелом, вчений створює апарат, який у тисячі разів посилював сигнальні системи людини: зір, слух, нюх тощо. Але цей апарат також міг працювати не тільки як підсилювач, але також і як передавач емоцій та відчуттів людини: страху, ненависті, кохання, ласки та багато іншого. Харвуд розраховував якнайвигідніше продати свій винахід, не гребуючи у досягненні своєї мети жодними засобами. І було ясно, що цей винахід багатіями капіталістичного світу планувалося використовувати, як «електронний батіг» у боротьбі з робітничим класом. А за багато кілометрів від цього місця, у Південно-Китайському морі американський підводний човен торпедував радянський теплохід «Ігарка», що йшов із вантажем пшениці до Індії. Екіпаж судна був врятований, але двоє людей зникли безвісти – звукометрист Петро Сергійович Щеглов і радист Михайло Микитович Лимар. Через якийсь час ці два матроси таки дісталися берега, але про долю один одного вони тоді нічого не знали. Михайло Лимар потрапляє до малайських партизан, які борються за визволення своєї країни від англійських колонізаторів, а Петро Щеглов – у цю секретну лабораторію. Спочатку як піддослідний, а потім – як лаборант. Наступні події, протягом яких Петро Щеглов та Михайло Лимар, якого партизани стали звати Мі-Ха-Ло, встановили між собою таємний зв'язок, та розпочали підготовку до знищення цього страшного винаходу. За допомогою чесного американського інженера Джека Петерсона і партизанів їм вдалося не тільки підірвати весь Грінхауз, але й розправитися з самим Харвудом і двома найвпливовішими багатіями Малайї. Михайло до того ж знайшов у цих тропічних джунглях своє справжнє кохання – малайську дівчину на ім'я Паріма.
© Віталій Карацупа, 2004-2006
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
"ВОЛОДАР ВСЕСВІТУ"
Науково-фантастична повість
Розділ І
«У ЧОМУ Ж СПРАВА?»
— Я більше не можу, Джек! Ти чуєш: не можу! Висока худа людина з запалими збудженими очима схопилась з місця і забігала по кімнаті. Краплини поту стікали по її зморшкуватому обличчю; вона дихала хрипко й уривчасто.
— Джек, ще кілька днів такої роботи, і я збожеволію!.. Я вже не володію собою… Як мені хочеться розтрощити оцей клятий інтегратор!.. О-о-о!.. — людина простогнала, стиснула руками скроні і схилилася на підвіконня.
За вікном пливла густа, волога, тропічна ніч. Ні звуку, ні вогника у м'якому податливому хаосі. Лише з вікна каламутним потоком лилося жовте світло і, не досягаючи землі, захлиналося в тумані.
— Джек, ну чому ти такий жорстокий?! — голос людини болісно здригнувся. — Ми знаємо один одного чверть віку… Ти ніколи не був таким…
Присадкуватий мужчина з хворобливим одутлим обличчям, сидячи біля стола, захаращеного складною апаратурою, як і раніше, мовчав, байдуже смокчучи сигару. Нарешті, підвів голову і сказав сухо, навіть злісно:
— Ти теж ніколи не був психопатом, Гаррі! Сідай-но краще на місце та заряди нову касету. Чув, — бос повернувся?
Гаррі зітхнув і поплентався в протилежний куток лабораторії. Джек попередив його вчасно: контрольна лампа інтегратора показувала, що начальник вимагає нову касету.
Гаррі швидко замінив касету і сів до пульта керування: як завжди, після перезарядки треба настроїти прилад.
— Джек, дай контрольний сигнал! — Гаррі вимовив ці слова вже звичайним діловим тоном.
Джек клацнув вимикачем:
— Готово!
— Зменшуй… поступово… Ще… ще… — Гаррі пильно стежив за приладом. На молочнобілому екрані танцювали й вихилялися дві яскравозелені лінії: вони перестрибували одна через одну, скручувалися в пасмо, нарешті злилися в одну — тонку й рухливу. Лише вгорі лінія ще ділилася на дві.
Гаррі ледь-ледь пересунув важельок настройки і в ту ж мить дико зойкнув, повалившись на спинку крісла. Він відчув, як йому в очі вдарило світло надзвичайної сили. Фіолетове проміння вкручувалося в зіниці, розтинаючи їх незліченними тонісінькими лезами, вливалося в мозок цівками розплавленого металу.
— Джек… — затуливши обличчя долонями, Гаррі вже не кричав, а ледве чутно стогнав. — Звідки це світло?.. Вимкни світло… Вимкни…
Цього разу Джек не витримав:
— Що ти верзеш, Гаррі?! — вигукнув він грубо, але водночас і злякано. — Яке світло? Ти ж не сова, щоб боятися стоватної лампи?!
Гаррі не відповідав. Він лежав, відкинувши назад голову, — смертельно блідий, нерухомий. Джек підбіг до нього, трусонув за плечі, переніс на диван, побризкав водою. Гаррі розплющив очі й застогнав:
— Спасибі, Джек. Ти — справжній друг… Скажи, що це було? Блискавка?.. Ну, ввімкни ж світло, — я нічого не бачу!
Джек відсахнувся: під стелею, як і до того, горіла яскрава лампа.
— Зараз, зараз, Гаррі… Горішнє світло погасло, я спробую засвітити настільну… — Джек навмисне клацнув вимикачем і повернувся до друга. Той кліпав повіками і квапив:
— Ну, швидше ж… Дуже темно, а я повинен перевірити прилад.
— Не хвилюйся, Гаррі. Певно, аварія на станції… — Джек швидким рухом ткнув пальцем мало не в око друга. Гаррі навіть не моргнув. По спині у Джека побігли мурашки: перед ним сидів або сліпий, або ж божевільний.
— Гаррі, ти відпочинь, я почергую за тебе. — Тремтячою рукою Джек налив у склянку трохи спирту. — На ось, випий, а я піду до монтера.
Гаррі випив, скривився і одразу ж заснув. Джек умостився поруч нього на дивані, обмірковуючи пригоду. Він не знав, що робити. Повідомити боса?.. Але містер Харвуд раз і назавжди заборонив турбувати його в лабораторії, хай там що. Сказати лікареві? Але той бовдур відразу ж запроторить Гаррі до божевільні…
З щирим жалем дивився Джек на свого друга. Той спав дуже тривожно — важко дихав, іноді скрикував, стогнав. Так, Гаррі, безумовно, тяжко хворий. Ну, то хай спочине.
Власне, Джек Петерсон не був черствим і дуже любив Гаррі Блеквела. Вони познайомились ще в коледжі Вінстона понад двадцять років тому і відтоді пліч-о-пліч ішли безрадісною стежкою обдарованих інженерів, які не вміють робити бізнес. У них інколи траплялися щасливі дні, але здебільшого вони бідували, одчайдушно борючись за існування. Тільки справжня дружба до часу допомагала їм більш-менш спокійно зносити злигодні й невдачі. Грубуватий жарт чи навіть мовчазний потиск руки могли розвіяти поганий настрій, повернути до того стану сумнівного оптимізму, який підтримує «середніх американців» примарою щасливого випадку.
Тепер відбувалося щось незрозуміле. Можливо, у всьому винна нестерпна тропічна задуха, напружена праця, оці щоденні галюцинації Гаррі, але у Джека вже невистачало витримки лишатися спокійним. Він став причепливим і жорстоким; страждання Гаррі давали йому навіть якесь відчуття задоволення. Проте напади похмурого настрою у Джека зникали щоразу, як тільки він виходив з лабораторії; його починало гризти сумління… Ні, треба забиратися звідси і якнайскоріше.
Джек накрив Гаррі плащем. Перевірив роботу приладів. Сів у крісло й замислився.
Ось уже десять днів, як вони з Гаррі працюють у цій лабораторії, а їм ще й досі ніхто не з'ясував ані напряму, ані мети досліджень. Професор Харвуд найняв їх як висококваліфікованих інженерів-радіотехніків, а доводиться виконувати обов'язки звичайних лаборантів… Звідкись приходять дуже короткі радіохвилі, їх треба прийняти, посилити, записати на спеціальну плівку, а потім за першою вимогою відіслати кудись високочастотним кабелем… Що це — дослідження новітнього радіолокатора?.. Ні схема, ані принцип роботи непридатні для цього… Якесь «проміння смерті»?.. Дурниця, безперечно…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.