Читати книгу - ""Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв"

Але чому ж Гаррі, завжди такий витриманий і спокійний, перетворився на істеричку?.. То йому вчувається стогін, то біль пронизує різні частини тіла. А сьогодні, — навіть збагнути важко! — після уявного спалаху світла він осліп…

Джек так замислився, що зовсім забув про інтегратор. Телефонний дзвінок примусив його зірватися з місця.

— Так, так, містер Харвуд!.. Не спав, містер Харвуд… Гаррі захворів, містер Харвуд… Такого більше не буде — сидітиму біля апарата…

Джек поквапно витер спітнілу лисину й кинувся до приладу. Касету він замінив легко, але настроїти інтегратор не вдавалося. Коли засвітилася табличка: «Запис!», Джек все ще порався з реостатом.

Тихо дзижчав мотор. На екрані ворушилась хвиляста лінія. І раптом один із вигинів цієї лінії підскочив угору гострим шпилем і затремтів, розпадаючись на дрібнісінькі язички. Водночас почувся стогін.

— Що це?.. — Джек стурбовано подивився на Гаррі. Той уже заспокоївся й хропів уві сні. А стогін все посилювався, і не вдавалося встановити, звідки він долітає: його було чутно одночасно з усіх боків. А в мозку у Джека виникали якісь незрозумілі тривожливі слова, перебігали невиразні видіння, неспокійно й уривчасто стукало серце.

Джек заплющив очі й потер лоба. Він тепер починав розуміти Гаррі: дивні позасвідомі думки паралізували волю, знесилювали тіло. Чомусь захотілося одсмикнути ліву руку — Джек відчув, що її ніби вогнем обпекло.

Щоб позбутися цього чудного стану напівнестями, Джек усю свою увагу зосередив на приладах. Лінії на екрані так і лишилися роздвоєними — прилад все ще не був настроєний. Обережним рухом Джек пересунув на кілька поділок важельок настройки, і… його руку раптом охопив нестерпний біль. Джек виразно відчував: на шкірі горить якась рідина. Він одсмикнув руку, але біль не припинився. Долоня червоніла, вкривалася пухирцями; м'язи напружилися так, немов руку обплутали вузлуваті вірьовки. Біль був таким сильним, що вже майже не відчувався. Та все перекривало почуття неймовірної ненависті, впертості, злості. В цю мить Джек не зміг би згадати жодного англійського слова — в його мозкові суцільним потоком пливла якась нісенітниця.

Спалахнув напис: «Закінчено!», і Джек, насилу підвівши руку, вимкнув інтегратор.

Одразу ж зник біль. Від долоні одступила кров.

Обхопивши руками голову, Джек розгублено дивився у вікно. Він відчував: кілька днів такої роботи — і можна збожеволіти.

Розділ II
ТОРПЕДА ОПИСУЄ КОЛО

Наприкінці квітня 195… року з Владивостоцького порту вийшов радянський теплохід «Ігарка» з вантажем пшениці для Індії. Спочатку рейс проходив без особливих пригод, але в Південно-Китайському морі корабель потрапив у жорстокий шторм.

Тут, на південно-східному кордоні Азії, де холодна течія Куро-Сіво стикається з гарячими екваторіальними водами, міститься кухня погоди тропічної смуги. Мілке Південно-Китайське море неспокійне взагалі, а шторми, або тайфуни, як їх тут називають, часом досягають надзвичайної сили. Подеколи хвилі мають висоту двоповерхового будинку і мчать із швидкістю кур'єрського поїзда.

Лихо вутлому кораблику, який потрапить у центр тайфуна! Вода й повітря, змішані воєдино, розметуть снасті, покремсають дерево, — від кораблика не зостанеться й сліду.

Але й великому пароплаву доводиться скрутно. Сотні й тисячі залізних кістяків лежать на мілинах цього моря. Вони захаращують і без того вузький фарватер. Відхилитися від лінії, прокладеної на карті — значить рискувати багато чим.

Давно скінчилася друга світова війна, але плавання в морях на підступах до Азії все ще було небезпечним. Затонулі кораблі, мінні поля, численні мілини обмежували маневровість суден. Лоції — морехідні довідники, що їх видають «хазяїни» цих берегів, англійці та американці, — рясніють розбіжними, а часто навіть навмисне перекрученими даними. До того ж, біля воєнно-морських баз щодня закладаються нові мінні поля, і радіостанції Сінгапура, Гонконга, Маніли безперервно попереджають, що до берегів наближатися не можна.

Тайфун шарпав «Ігарку» три дні. Нарешті, вранці третього травня пориви вітру почали вщухати, небо вияснилось. Було визначено координати судна. З'ясувалося, що «Ігарку» однесло на північний захід від звичайного курсу на кілька десятків миль. Цей район, за лоцією, вважався небезпечним щодо мін, тому на теплоході були ввімкнуті ультразвукові локатори і вжито всіх запобіжних заходів.

Після шторму, як це часто буває, запав повний штиль. Було парко, як в лазні; надвечір усе небо знову затягло низькими хмарами. На вершечках щогл, на всіх гострих предметах спалахували тьмяні тремтливі язички полум'я — вогні Ельма. І море було незвичайним: воно світилося прозорим блакитним сяйвом; вилискувала кожна хвиля, сяяла кожна рибка в глибині.

Це було надзвичайне, фейєричне видовище. І пасажири, і члени екіпажу, вільні од вахти, зібралися на палубі, поглядаючи на чудову гру світла.

На носі теплохода, перегнувшись через поручні, стояло двоє — худорлявий невисокий звукометрист «Ігарки» інженер Петро Сергійович Щеглов і височенний широкоплечий радист Михайло Микитович Лимар. Радист, що вперше потрапив у далеке плавання, цікавився всім, як хлоп'я.

— А це що, товаришу інженер? — показав він на довгу світну стрічку у воді.

— А, певно, морський вугор, — байдуже відповів інженер.

— Чому він світиться?

— У тропічних водах розмножуються певні світні бактерії.

Лимар провів поглядом звивисту стрічку і глибокодумно сказав:

— Таке освітлення, мабуть, не дуже вигідне для вугра! Якась акула пропливла б мимо, а так — ось він, як на долоні!

Інженер засміявся:

— Але й акула пливе з такою ж ілюмінацією. А тому, що вона більша, то її далі й видно. Отже, це на користь таки вугреві.

Щеглов помітив щось вдалині і схопив Лимаря за руку:

— Ану, гляньте он туди!.. Та ні, правіше… У Лимаря спалахнули очі:

— Акула?

Щеглов уважно вдивлявся у білясту імлу:

— Можливо… можливо… Але…

Повз теплохід на значній віддалі пропливала довга й вузька світна пляма. Її центральна частина була яскравішою, і од неї розбігалися такі ж блакитнуваті промені, як і від носа «Ігарки».

— Підводний човен… — прошепотів Щеглов.