Читати книгу - "Бурецвіт, Марія Ряполова"

1

У крамниці продавалися різні рослини. Був тут, наприклад, пречудовий кактус, який годувався компліментами. Раз на два дні до нього треба було підійти і наговорити чимало приємного: який він зелений, який гарний, якої в нього унікальної форми колючки. Якщо господар забував підгодувати кактус або говорив компліменти недбало, без почуття, скоромовкою, кактус швидко здихав. Якщо похвали були пересічними, одноманітними та без поетичності, кактус не пропадав, але й не квітнув.

Кактуси брали політики, секретарки, продавальниці з дорогих бутиків, альфонси та охочі вийти заміж дівчатка. Ймовірно, для тренувань. Загалом кактуси розходилися непогано, дехто купував кактуси постійно, тож, мабуть, рослини часто гинули.

Продавалися тут невеличкі трояндові кущики-вампіри. Годувати їх треба було власною кров’ю, притискаючи певну частину тіла до шипа, і так — тричі на тиждень. Коштували вони чимало, але, дивна річ, теж мали попит. Багато хто брав на подарунок: колегам, сусідам, родичам (особливо тещі). Деякі купували для себе.

Були тут особливі квіточки, які починали виділяти неприємний дух, коли хтось поряд лаявся поганими словами. Вони потроху розходилися, але значного успіху не мали.

Був у нас і співочий кущик. Його дуже любили діти. Він підхоплював будь-яку мелодію і починав тоненько скиглити, підспівуючи. Іноді співав на самоті. Дорослі неохоче поступалися вимогам своїх нащадків, але все ж купували його.

Навесні та на початку літа хітом були квіти-комарожахалки. Зовні вони нагадували фіалки.

Також мала я в горщиках квітучу папороть. Для естетів.

Загалом у нашій невеликій крамничці вміщалося кількасот різних рослинок. Я провела з ними понад два роки, що було цікаво, але зовсім нелегко.

Ночувати доводилося в крамниці. Це було необхідно для того, щоби квітка-сночит могла споглядати мої нічні марення. Крім того, рослинки боялися залишатися на ніч самі. Отож, крамниця була і моєю квартирою. Там містилися кухня, ванна, спальня і ще одна кімната, постійно завалена різним непотребом. Зранку я прокидалася під вереск квітки-будила, співала разом зі співочим кущиком, улещувала самозакоханий кактус, давала поїсти себе троянді, доглядала всі інші рослини. Потім відчинялася крамниця і починалося найважче. Я ледь стримувала себе, щоб не повиснути на шиї відвідувачів-чоловіків, настільки сильною була дія «ялинки пристрасті», що здавалася безвинною на вигляд, але була дуже небезпечною. Для демонстрації можливостей квітки-сночиту я дозволяла їй крутити відвідувачам мої власні сновидіння, через що часто червоніла. Показово матюкалася перед горщиком із квітками-вихователями, після чого мусила миритися з неприємним духом. Доводила до істерик плакуче деревце (дуже співчутлива рослина, яка буде лити сльози над вашими проблемами, дрижати, хлюпати, верещати, стогнати і скиглити. Деяким самотнім депресивним особам дуже припадала до смаку). Задовбувала дурними запитаннями кактус мудрості, який, виражаючи схвалення, робив свої колючки шовковими, а в разі несхвалення шалено коловся. Передбачала погоду, розшифровуючи прогнози рослини-метеоролога.

2

То був ранок понеділка. У понеділок зранку клієнтів зазвичай не було, тому я клопоталася своїми зеленими друзями. Ввімкнула мультики для балакучих водоростей, щоб не відволікали мене, виставила надвір ялинки пристрасті, протерла люстерце перед нарцисом, яке він знову замацав своїми цілунками, і всілася розсаджувати сімейство рожевих кактусів і кактусят, що світилися в темряві, по окремих горщичках.

Це моє заняття було перервано появою відвідувача.

— Вітаємо тебе в нашій оселі, милий друже рослин! — вигукнули біля дверей квітки-автовідповідачі.

Я підвелася.

— Добридень, — привітався молодик.

— Добридень, — озвалася я. — Рада вас бачити у понеділок зранку. Будуть питання — питайте. Я зараз закінчу із кактусами.

— Друзі, прокидаймося, працюймо, — додала я вбік, рослинам.

Молодик кивнув і почав повільно просуватися крамницею. Ліниві після ночі, рослини не звертали на нього особливої уваги, тільки троянда жадібно потяглася шипиком, а веселе деревце почало потроху пританцьовувати.

За два роки своєї праці тут я вивчила, хто зазвичай які бере рослини, і могла запропонувати людині, яка навіть не мала наміру нічого купувати і зайшла знічев’я, щось таке, від чого вона не відмовилась би. Хоча деякі, бувало, відмовлялися.

Я оглянула клієнта, але з ним не було певної ясності.

«Може, спробувати втелющити йому квітучу папороть або навіть співочий кущик», — подумала я, стягаючи рукавички.

Парубок неквапом обходив мій зелений товар і з легкою усмішкою все роздивлявся.

«Він цікавиться. Значить, треба запропонувати щось незвичайне, не стільки практичне, скільки здатне дивувати. Щось таке, що можна було б вивчати. Може, сночит?» Я відчула неприємне тіпання всередині від думки про чергову демонстрацію властивостей сночиту, але рішуче підійшла до клієнта. Він якраз роздивлявся кущик ягід мрії «асорті».

— Це ягоди райські «асорті», кожна має свій дивовижний смак, ні на що не схожий. Ягоди родить регулярно, але смак ніколи не повторюється. Двічі на рік плоди стають отруйними. Якщо в такий день їх зібрати і засушити, можна потім використовувати… Але це я так. Завжди попереджаю покупців, щоб раптом не потруїлися в такий день. Сьогодні не такий день. Скуштуйте!

Парубок обережно зірвав ягідку і відправив до рота.

— Дивовижно, — вимовив він. — А якщо отруйні ягоди не зривати, наступного дня вони ще будуть отруйними?

— Ні, ягоди стають отруйними тільки два дні на рік, тобто один день на півроку. Щоби зберегти такі їхні властивості, треба їх вчасно зірвати.

— А якщо їх засушити в інший час?

— Засушені вони теж смачні.

— Ага.

— А… може, ви займаєтесь практичною магією і вас цікавить наш асортимент у склянках? — я показала рукою на дальню стінку з полицями, заставленими банками з сухим корінням, різними трав’яними сумішами.

— Ні, дякую, мене цікавлять живі рослини. А в які дні ягоди стають отруйними?

— Це я можу сказати лише після продажу, бо деякі потім навідуються в крамницю по отруту.