Читати книгу - "Сонько, Народні"

До пізньої осені ведмедик Михайлик об’їдався в лісі смачною малиною. Тому розтовстів так, що від власної ваги ледве на ногах стояв. Нарешті вирішив: „Ляжу трохи спочину!” Вмостився він під дубом. А на дубі сидить дятел, міцним дзьобом постукує. Михайлик каже дятлові: „Друже, щось я хочу спати. Розбуди мене напередодні Нового року”. „Гаразд,– погодився дятел. – Чого ж не розбудити!”

Ведмедик Михайлик влаштував між корінням барліг та й заснув. Осінь лігво листочками вкрила, а зима присипала зверху білим сніжком у грудні. Ось і свято новорічне на порозі. А сонько Михайлик спить, не ворухнеться. Дятел на товстій гілці примостився й: „Тук-тук-тук! Уставай, Михайлику!”. Ведмедик не чує. Спить собі та власну лапу смокче. А вона ж, мабуть, солодка йому, як малина!”

Василь Литвиненко

Художник Олена Плеханова