Читати книгу - "Пан і циган на ловах, Народні"

Єден пан пішов на лови на зайця. Айбо там, де зайця знайшов, там і циганин був. Пан стрілив та убив зайця з пушки. А циганин кинув вилами у зайця. Циганин думав, що він вилами забив зайця, а то пан з пушки. Бере пан зайця, айбо циганин не дає.

– Ого, не так діло. Я зайця вбив вилами! – циганин каже.

І пан каже:

– Кедь так діло, ти кажеш, що ти зайця вбив, то не так чинім. Ходи до мене та зайця обчистимо, я дам зайця красно спекти, а на рано котрому найкрасніше буде снитися, того буде заєць.

Пан пішов та ліг, та спить. Айбо циганин не спить – усе позирає, чи дораз заєць іспечений. Як ся заєць іспік, циганин вийняв зайця, та й з’їв, та й ліг спати. Рано повставали – встав і пан, і циганин. Каже пан:

– Но що, циганине, тобі ся снило?

– А я не кажу навперш, най ви навперше скажете.

І пан:

– Хлопе, мені снилося, що я був на небі.

– Но, та й мені ся так снило, гейби я вас видів на небі. Я собі подумав, що пан де би вже із неба зійшли зайця їсти? Я з’їв зайця!

Та й загнув голову, та й пішов.