Читати книгу - "Материнська любов, Народні"

Якось лисиця, втікаючи від мисливців, забігладуже далеко від своєї домівки. Надворі булавже темна ніч, коли вона повернулася до нори.„Бідолашний мій синочок, — думала лисиця, —певно, зголоднів, мене дожидаючись.” Але лисенятив норі не було.

Злякалася лисиця, вибігла надвір, гукала його, та синне озивався. Пішла вона лісом шукати свою дитину. Укожного звіра запитувала: „Чи не зустрічав ти,бува, мого синочка, лисеняти?”

Вовк похитав головою: „Ні,сестрице, не зустрічав.”

Кабан відповів: „Ні, кумонько, небачив я твого синочка.”

Запитувала лисиця і лося, іведмедя, і борсука, і багатьохінших звірів, та ніхто не мігїї потішити доброю звісткою.

Вже й ранок настав,а лисеняти нема й нема.Аж ось до лисиці озвався старийкрук: „За ким так побиваєшся,сусідко?”

Кинулася до нього лисиця: „Може, тибачив мого синочка?” „Може й бачив.А як виглядає твій синочок?”

„Хутро має руденьке, м'якеньке, носик чорненький,як оксамит, оченята так і світяться, хвостикпухнастий...”

„Ні, твого лисеняти я не бачив,— каркнув крук,— ачужого щойно бачив: таке худюще, очиці маленькі, вухазвисають, ніс брудний, хвіст по землі волочиться...”

„Ой лишенько! — скрикнула лисиця.— Та це ж мій синочок!”„Он як? — здивувався крук.— А ти ж казала, щотвій синочок — красень!” „Так і є! — плачучивід радості, відповіла лисиця.—Хіба ти не знаєш, що для кожноїматері її дитина найгарніша всвіті?!”

намалювала Наталя Фляк