Читати книгу - "Капці для бабусі, Народні"

У старої ґави Каркухи часто боліли лапи. І надумала її онука ґавенятко Вуглинка для бабусі приємність зробити – пошити теплі-теплі капці із зеленого моху. Можливо, тоді у бабуні лапи перестануть боліти, будуть у теплі. Отож почала Вуглинка мох у гніздо носити. Ґава Чорнокрила навіть похвалила доню:

– Господиня ти моя!

– Це я, мамо, хочу для бабуні капці м’які пошити,– призналася Вуглинка якось вранці. – У неї ж лапки болять…

– Молодчина! – обняла крилом доню ґава. – Я впевнена, що твої капці обов’язково допоможуть.

Так-то воно так, але не думайте, що то проста справа – шити з моху капці. Висушила Вуглинка мох, та так славно, що він залишився зеленим, назбирала найгостріших голочок із сосни. А для ниток – сухих торішніх билинок. Сіло ґавеня на пеньку, розіклало весь придбаний матеріал і почало кумекати. З чого ж почати. Взяло один шматок моху. Другий… Аж сопе від завзяття.

– А що це у нас за кравець об’явився? – почуло біля себе знайомий голос.

– Ой! – від несподіванки ґавеня голочку зламало.

– Ти ба! Що це ти, їжаче, майстра лякаєш? – невідомо звідки з’явився зайчик Сіра Шубка. Озирнувся довкола сторожко і продовжив: – Зламав, то тепер ось віддавай свою голку!

– Мені не шкода,– відповів на те їжачок Голочка. – Проте мої голки приросли до тіла. Я он краще соснову підберу.

– Не треба,– зупинило їжака ґавенятко. – У мене вдосталь є, допоможіть краще викроїти капці.

– Капці?! – здивувався їжачок. – Ти що, мерзнеш?

– Та не я. То у бабусі весь час лапи болять…

– Скре-ке-ке! – почули звірята лемент. Так і є – всюдисуща сорока і сюди носа встромила. – Та в нашому лісовому магазині отих капців хоч греблю гати. Чи, може, грошей не маєш? – сорока примружила одне око. – То я принесу.

– Спасибі,– чемно подякувало ґавеня,– ті капці мені не підходять…

– А це чому? – страшенно здивувалась сорока. – Цілком пристойне взуття.

– Ех ти! Не розумієш,– докірливо опустив одне вухо зайчик Сіра Шубка. – Лапки у Каркухи перестануть боліти від радості!

– Від радості? – скреготнула сорока і від здивування ледве з гілки не впала.

– Еге ж, від радості,– кивнув головою їжачок. – Що там куповані капці! А ці хай і не такі гарні на вигляд, а зроблені своїми лапками. Втямила? Давай-но, Вуглинко, допоможемо тобі…

За хвилину на пеньку з’явилися два листки лопухів, і Голочка взявся кроїти капці. Зайчик Сіра Шубка теж так падкував біля роботи, що й про страх забув. А сорока сиділа на гілці й очима-намистинками блимала на майстрів. Сіра Шубка побіг додому, приніс м’якого-м’якого пуху, знялася з гілки і сорока. Через якусь мить поклала на пеньок дві намистинки, схожі на прозорі краплини води.

– Ось, візьми… Це мої найбільші коштовності…

Капці вийшли теплі, м’які і дуже гарні. Друзі деякий час помилувалися ними, і їжачок Голочка сказав:

– Бери їх та неси бабуні…

– Спасибі вам усім,– вдячно схилило голову ґавеня. – Без вашої допомоги вони не були б такі…

– Вигадаєш таке… – буркнув їжачок. – Хай носить бабуня на здоров’я.

Стара Каркуха від радості аж очі заплющила, коли побачила нові капці, ніжно-зелені, оздоблені намистинками.

– Це мені?

– Еге ж! – розсміялася Вуглинка. – Мені ще їжачок допоміг, і зайчик, і сорока.

– Спасибі, внучко. Тепер мені лапи перестануть боліти…

– Звичайно, перестануть,– впевнено сказала Вуглинка. – А зносите капці, я пошию вам нові.

Марія Пономаренко

Художник Юлія Муравйова