Читати книгу - "Зайчикові вуха, Народні"

Колись звірі жили дружно і завжди вітали один одного з днем народження. Якось вітали зайчика. Подарували йому смачну морквину і здоровенну капустину. Потім посмикали за вуха, бажаючи всіляких гараздів. Тоді вуха у зайчика були ще зовсім маленькими. Свято іменинникові дуже сподобалось, і зайчик пошкодував, що день народження лише раз на рік.

Лисичка запропонувала: „А чому б тобі не святкувати двічі на рік? Перший раз – коли народився, а вдруге – коли міняєш сірого кожушка на білий?” З того часу зайчик став відзначати свій день народження навесні й восени. А його друзі щоразу так завзято смикали іменинника за вуха, що ті стали довгими-предовгими.

„У тебе не вуха, а антени!” – кепкує іноді кріт. Але то він так говорить від заздрості. Бо зайчик впевнений, що таких гарних вух, як у нього, ні в кого більше нема.

Людмила Паниченко

Художник Олена Плеханова