Читати книгу - "Курилася доріженька, Роман Купчинський"

РОМАН КУПЧИНСЬКИЙ

ЗАМЕТІЛЬ

І

КУРИЛАСЯ ДОРІЖЕНЬКА

Повість зі стрілецького життя

ЛЬВІВ

«КАМЕНЯР»

1991

«Курилася доріженька» — перша повість західно-українського письменника (1894–1976) із його трилогії «Заметіль», що є талановитою спробою художньо відтворити середовище, в якому зродилася стрілецька ідея, залишивши глибокий слід у пам’яті українського народу. Описувані події автор пережив як співучасник та очевидець, а тому твір має значення «гарячого документа» для вивчення історії відродження державності на західноукраїнських землях.

Вступна стаття Т. Ю. Салиги.

Художнє оформлення Л. В. Прийми

Друкується за виданням: Купчинський Р. Заметіль. І. Курилася доріженька: Повість зі стрілецького життя. — Львів: Видавничий кооператив «Червона калина». 1928.

ЧАС СУДИТЬ ПО-СВОЄМУ

Роман Купчинський повертається з тривалого забуття: йому як письменникові доля судила народжуватись двічі — на початку XX століття і в його кінці. Та, незважаючи на довгі роки офіційного табу, народ беріг у серці пам'ять про свого барда, бо в народну любов він увійшов у буремний час визвольних змагань за розбудову української державності, тобто у легендарні роки Українського січового стрілецтва… Забилась тоді туга у молодому стрілецькому серці, обізвалась мелодією, і злинула словами перша пісня — «Ой шумить, шумить та дібровонька». Зразу ж понеслась у світ нова — «Човник хитається серед води»… До поета приходила популярність пісняра. З'являлися твори «Заквітчали дівчатонька», «Гей там, у Вільхівці», «Як з Бережан до кадри», «Накрила нічка», «Зажурились галичанки», «Річки», «Засумуй, трембіто» та інші.

Популярність і — забуття… Де логіка? В чому причина? На ці питання, звичайно, відповідь є. Але час судить по- своєму. Бо як не силкувалися обвішати Купчинського ярликами «націоналізму», в житті все було інакше: він просто любив Україну, він нею жив. Ім'я його тільки почало по справжньому вкарбовуватись у галицький літературний процес, у тогочасну періодику, стало озиватись життєдіяльним громадським голосом. Та повіяли буреломні вітри, і він опинився «на тому боці».

Сьогодні, під кінець XX століття, коли ці буреломні вітри втихають, а ми піднімаємося з колін своєї трагічної принишклості, чуємо серцем, що художнє слово Р. Купчинського не розтерзане, воно тільки розіпнуте на хресті мук, але ще живе, ще дихає і навіть бринить перелунням нинішнім:

Багата ти єси і бідна, Україно,

Мій краю дорогий, і раю, і руїно.

Благословенна ти й проклята рівночасно,

Замаяна добром і крита лихом рясно,

Топтали твій загін наїзники недобрі…

Та ти, мов Фенікс той, все воскресала знову,

Стрясала попіл з риз, відзискувала мову,

Вмивалася дощем, поїлася росою

І дивувала світ нетлінною красою.

Надхни мене тепер, додай снаги і хисту,

Щоб гідно описать твою красу пречисту!

Ідеал України, пречиста любов до неї освячували й освітлювали усе життя і творчість Р. Купчинського.

А складалося його життя так.

Народився Роман Григорович Купчинський 24 вересня 1894 року в селі Розгадові Бережанського повіту, тепер Зборівського району, на Тернопільщині, в родині греко-католицького священика. Та незабаром батько перейшов на нову парафію — до села Кадлубищ на Бродівщині, де й минало дитинство майбутнього письменника.

По закінченні Перемишльської гімназії у 1913 році Р. Купчинський відразу вступає до духовної семінарії у Львові, хоч теологічна атмосфера не заімпонувала юнакові. Правда, вчитися тут довго не довелось: через рік він записується до легіону Українських січових стрільців, де за довгих шість літ зазнав усіх фронтових лих, досягнувши чину поручника та посади командира сотні.

У 1920 році Р. Купчинський потрапляє в польський полон, який відбуватиме в Тухольському таборі (Польща). Після табірних поневірянь він поступає на факультет філософії до Віденського університету. А невдовзі повертається до Львова і продовжує студіювати філософію в Українському таємному університеті. На цей час Р. Купчинський вже одружений. Його дружина — Олена Ходоровська; ростуть їхні діти — дочка Таня і син Юрій.

З 1924 року можна означувати другий період творчості письменника (перший, в основному поетично-пісенний чи поетично-композиторський, припадає на попередніх вісім літ, починаючи із 1916-го). Тепер Р. Купчинський активно віддається журналістиці. Він входить у редколегію газети «Діло», в якій друкує популярні гумористичні нариси та фейлетони під псевдонімом Галактіон Чіпка. Оскільки в «Ділі» зібрався колектив найавторитетніших галицьких журналістів, Купчинський працював тут аж до 1939 року. Паралельно він друкується в «Неділі», «Шляхах», «Літературно-науковому віснику», «Дзвонах», «Нових шляхах», «Літописі «Червоної калини», «Календарі «Червоної калини», двотижневику «Назустріч», журналах «Світ», «Ілюстровані вісті» та інших.

Цікавий і вельми красномовний факт для розвитку художнього життя Галичини — утворення літературно- мистецької групи «Митуса» та випуск часопису під однойменною назвою. Р. Купчинський разом з Василем Бобинським та Павлом Ковжуном був організатором і групи, і часопису. На жаль, вийшло лише чотири номери «Митуси», але і в них виразно окреслився естетичний напрям, що мав пошукові модерністські засади. Тут друкувались Д. Загул, М. Семенко, М. Одолян, Є. Яворський, А. Павлюк, В. Левицький (Сафронів), Ю. Липа, М. Леліт, М. Вороний, М. Обідний і чимало інших авторів. Окрім того, журнал не тільки репродукував роботи таких майстрів, як О. Архипенко, Ю. Нарбут, П. Ковжун, але й вів теоретичні розмови про модернізм у малярстві, музиці тощо. При оцінці творчості Р. Купчинського, зокрема його поетичних речей, про це конче слід пам'ятати, адже, маючи глибокі симпатії до традиційної української народної поетики, він не лише шанобливо ставився до символізму, але й працював у цьому напрямку.

У той же період, тобто в 30-ті роки, Купчинського обирають головою Товариства письменників і журналістів. Ця творча організація була досить життєдіяльною та продуктивною в Галичині. Зокрема, в 1932–1933 роках вона присудила літературну премію У. Самчуку за роман «Волинь», а Ю. Косача, Б. І. Антонича, С. Гординського, Г. Журбу, Б. Кравціва, С. Левинського назвала кращими авторами. У 1934 році було звернуто заслужену увагу на творчість Є. Маланюка, Ю. Липи, В. Левицького (Сафроніва), в 1935 році — на книги віршів С. Гординського «Буруни», «Слово про Ігорів похід» (переспів), О. Ольжича «Рінь», Я. Дригинича «Різьблена тінь», В. Гаврилюка «Соло в тиші», В. Ткачука «Сині чічки», К. Гриневичевої «Шестикрилець», повість Н. Королевої «1313». На цьому фоні тоді вже виділялася проза Ірини Вільде: «Метелики на шпильках» та «Химерному серцю» Товариство письменників і журналістів присудило другу премію (першої не одержав ніхто). Згадуємо про це з тією метою, щоб намалювати читачеві загальну картину, літературну атмосферу, в якій Роман Купчинський не тільки працював і жив, а й яку сам творив. Адже на 1933 рік припадає вихід у світ третьої частини його трилогії «Заметіль» — «У зворах Бескиду».