Читати книгу - "Подія у місті Ґоґа, Славко Грум"
- Жанр: Драматургія 🎭🎬🎥
- Автор: Славко Грум
«Чи буває Вам лячно, коли на вулиці зненацька лунає кульгава хода, а тоді крок завмирає і не рушає далі?» В одному з інтерв’ю Славко Ґрум, видатний словенський драматург-експресіоніст, розповів, що ця репліка, яку зронила одна дівчина посеред ночі у темному будинку в передмісті, стала першим поштовхом до написання п’єси «Подія у місті Ґоґа».
У такий-от момент зависання між двома кроками, в атмосфері очікування минає життя мешканців міста Ґоґа — міста, в якому не відбувається геть анічогісінько, яке не відпускає і темні будинки якого приховують страшні таємниці.
«Подія у місті Ґоґа» — незвичайна п’єса, де мозаїку з мрій, страхів, сподівань та ілюзій має скласти саме читач і глядач.
Усі права застережено. Жодну частину цього видання не можна перевидавати, перекладати, зберігати в пошукових системах або передавати у будь-якій формі та будь-яким засобом (електронним, механічним, фотокопіюванням або іншим) без попередньої письмової згоди на це ТОВ «Видавництво Анетти Антоненко».
ISBN 978-617-7654-64-2
ISBN 978-617-7192-29-8
(Серія «Особливі прикмети»)
© Мар’яна Климець, український переклад, 2020
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2021
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Славко Ґрум
Подія у місті Ґоґа
Подія у місті Ґоґа
П’єса в двох діях
Дійові особи:
Сестри Тарбула й Афра
Юта, служниця
Клеф
Мертвий збирач податків
Ліхтарник
Юлій Гапіт
Лялька
Хана
Пані Тереза
Крамар Отмар Преліх
Горбань Теобальд
Пані Престопіл
Писар Клікот
Отець Квірін
Судовий урядовець Капс
Примарний голос
Голос чоловіка
Хтось інший
Тиха Жінка
П’яний Художник і Дівчина
Стара Жінка
Конрад
Сцена:
Частина міста Ґоґа, де свого часу були міські ворота, звідти веде дорога назовні, у світ.
Уздовж вулиці стоять старі убогі скособочені будинки. У них живе мало людей, більшість уже пішла з життя.
В одній із кімнат висить пожовклий, вкритий пилом повішеник, хатні меблі прийняли його цілком за свого.
Простора безлюдна запустіла садиба, навпроти два-три будинки, у них багато кімнат, де панує атмосфера невблаганного фатуму. Мешканці тих хат рідко виходять надвір, лиш у нагальних справах, а тоді квапляться знову зачинитися у своїх стінах. Вони ніби пришпилені між дзеркалами, картинами, шафами.
У деяких кімнатах нема фасадних стін, тож глядачі можуть бачити все, що діється всередині.
У куті першого поверху в занедбаному маєтку — Хана, дочка багатого крамаря Вайди, яка щойно повернулася з чужини і своїм приїздом порушила спокій у місті. У мансарді навпроти мешкає писар Клікот, він зі свого помешкання дивиться просто у вікна Ханиної кімнати. (Клікот закоханий у Хану і часто грає на флейті край вікна.)Мешканці сусіднього будинку живуть у кімнатках одне над одним: на цокольному поверсі — Гапіт, над ним — Стара Жінка, а найвище — Горбань Теобальд. Юлій Гапіт, душевно хворий чиновник, живе унизу, у кімнатці, схожій на підвал, він сидить за столом у товаристві каучукової ляльки. Стара Жінка з першого поверху застигла у фотелі абсолютно нерухомо і, очевидно, вже померла. Вона не хоче, щоб про її смерть дізналися, отож вдає, ніби спить. Горбань Теобальд безупинно читає і декламує драми, він уявляє себе актором на сцені — мабуть, тому, що в нього хвора спина. У будинку, під дахом якого мешкає закоханий Писар, на другому поверсі є балкон, там часто сидять дві старі — сестри Тарбула й Афра. Це було б ідеальне місце для міського вартового, щоб стежити за тими, хто приходить до міста і йде геть. Звідси старі наглядають за порядком у місті та пильнують, аби хтось не втік.
Уся сцена гротескна і нереальна. Здається, що ці хатки і фігурки з ярмаркового тиру.
Перша дія
Вечір, повітря пронизує тонка мелодія флейти. Кімнати сповнені темряви, білизни рук і облич.
У кімнаті, схожій на підвал, мешканця нема вдома, за столом сидить лише лялька. Поки що глядачі не знають, що це нежива істота, її заклякла поза викликає тривогу. Задерта спідниця, тонка мереживна білизна — схоже, ніби її покинули після любощів. Тиха Жінка на першому поверсі занурена у фотель і так само нерухома; і лялька, і вона виглядають моторошно. Горбань Теобальд схилився над книгою, Тарбула й Афра сидять на балконі, зайняті шиттям. На флейті грає Клікот, він, як переламаний, стоїть край свого вікна, покірно схиливши голову.
У заможній садибі навпроти все неначе вимерло.
ТАРБУЛА: Скільки ж то часу її не було вдома? Шість-вісім років... Хіба вона не поїхала тоді, як...?
АФРА: Так, якраз тоді, коли Юхчиха вбила своє немовля.
ТАРБУЛА: І чого вона ніколи не приїжджала додому?
АФРА: Навіть на похороні небіжки не було, боком, боком — прямо з цвинтаря і поїхала.
З-за рогу садиби Вайди виходить Юта, служниця, вона заклопотана, квапиться вийти з міста.
ОБИДВІ СЕСТРИ: Юто, Юто!
Юта зупиняється, озирається на балкон.
ТАРБУЛА: Вони справді запросили барона?
АФРА (одночасно з Тарбулою): Він теж приїде?
ЮТА: Вони вже скоро приїжджають, а він досі не прислав!
СЕСТРИ: Хто? Що?
ЮТА: Ха, Йонтез, квіти!
ТАРБУЛА: Безумна, ти хочеш поставити на стіл зів’ялі квіти?
АФРА: Невже його? Гляди, гляди.
ТАРБУЛА: Він теж приїде? Приїде?
ЮТА: Ясно! Чом би й ні? Він вже звістив. Дай Боже, щоб усе було готово! (Біжить далі.)
СЕСТРИ: Юто, Юто!
ЮТА: Не встигаю. Не встигаю. (Зникає.)
ТАРБУЛА (до сестри): Та ж не думають її віддати за нього!
АФРА: Здалися йому городські крамарі!
ТАРБУЛА: Вони дуже вже квапляться!
АФРА: Аякже, на нинішню забаву не забули запросити нікого, хто годиться в женихи.
ТАРБУЛА: Знаєш, не віриться мені, що вона вже була заміжня і розлучилася. Диви-но, скільки галасу, аби тільки видати її заміж!
АФРА: Хтозна, хтозна! Може, якраз і тому! Мусимо якось випитати в Юти.
ТАРБУЛА: Якщо вона щось знає. Ти бачиш, як вони з усіх сил стараються зробити все тишком-нишком.
З площі виходить кульгавий чоловік. Побачивши на балконі старих, кривить обличчя і намагається непомітно пройти повз.
ТАРБУЛА (відразу ж зауважує чоловіка і накидається на нього): O, Клефе, пане Клефе, куди ж ви, куди?
КЛЕФ (здригається, а тоді вдає радісного): O, o, пані! Кланяюся, пані! Барон, барон... i навіть старий Сорт з Присанку! Сорт зі своєї діри вилазить раз у тисячу років, але такого навіть він не пропустить. Вайда ніколи не любив забав, а після смерті небоги навіть до крамниці не заглядав, а тепер усі двері навстіж! Хоч-не-хоч, а люди задумаються, чого вони так квапляться!
ТАРБУЛА (жінки не дають себе обдурити): А куди ви, Клефе, наладилися, куди?
КЛЕФ (робить вигляд, що не чує): До того ще чужинець, чужинець! Ви вже чули?
АФРА (не може приховати цікавості): Чужинець? Який чужинець?
КЛЕФ (радий, що перевів розмову): Ви не знаєте? Oх, чужинець, найсправжнісінький чужинець з валізою перед «Єленом». Він навіть говорить не по-нашому!
ТАРБУЛА: І що, про нього нічого не знають?
КЛЕФ (дуже впевнено): Ніхто нічогісінько не знає. Різне балакають. Дехто каже, що то турист, а інші — що то Вайдин гість, приїхав на нинішній бенкет. Я думаю, що ні одне, ні інше: він не турист, бо має мало речей, а Вайдин гість не селився би в заїзді!
ТАРБУЛА: Турист? Смішно! То хіба Бас таке вигадав, щоб показати, що він все про всіх знає!
АФРА: Хто ж то може бути?
КЛЕФ: Закладаюся, що буде як тамтого разу: виявиться, що то продавець швейних машинок! Тоді теж всі схвилювалися, а то був чоловік, що збільшує фотографії. Ха-ха!
Вертається Юта.
ТАРБУЛА: Юто, Юто! (Її трохи бентежить присутність Клефа, однак жінка не може стримати цікавість.) ...Скажи, ти мусиш нам сказати... вона справді вже заміжня і розлучена?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подія у місті Ґоґа, Славко Грум», після закриття браузера.