Читати книгу - "Вовк та семеро козенят, Брати Ґрімм"

Жила-була старенька коза. Вона мала семеро козенят і так їх любила, як може любити тільки мати. Ось вона якось надумала йти до лісу пошукати їжі, зібрала у коло усіх своїх діточок та й каже:

– Любі мої дітки, треба мені піти до лісу. А ви, дивіться, стережіться вовка! Якщо він сюди прийде, то усіх вас поїсть – зі шкурою та шерстю! Цей злодій уміє дуже влучно прикидатися, але ви його одразу впізнаєте: він має грубий голос та чорні лапи.

Козенята відповіли:

– Мила матінко, ми будемо обачні, так що йдіть собі, нема чого турбуватися!

Коза поблажливо замекала та й відправилася у подорож.

Час спливав непомітно. Ось раптом хтось грюкає у двері та гукає:

– Діточки рідненькі, діточки маленькі, відімкніться, відчиніться, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!

Але козенята по товстому голосу почули, що це вовк.

– Не відчинимо, – закричали вони,– ти не матуся наша; у тої голос добрий і тонкий, а твій голос товстий: ти – вовк.

Пішов тоді вовк до купця і купив собі крейди великий шматок, з’їв його, і став у нього голос тонкий. Повернувся назад, постукав у двері та й каже:

– Дітки милі, відімкніться, відчиніться, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла.

Поклав вовк свою чорну лапу на віконце, побачили її козенята і закричали.

– Не відчинимо, у матусі нашої не чорні лапи: ти – вовк!

Побіг тоді вовк до пекаря й каже:

– Я забився, помаж мені лапу тістом. Помазав йому пекар лапу тістом, побіг вовкдо мірошника й каже:

– Притруси мені лапу білим борошном.

Мірошник подумав: «Вовк, мабуть, хоче когось ошукати», і не погодився.

А вовк каже:

– Якщо ти цього не зробиш, я тебе з’їм.

Злякався мірошник і побілив йому лапу. Ось які бувають люди на світі!

Підійшов злодій втретє до дверей, постукав і каже:

– Дітки милі, відімкніться, відчиніться, ваша мати прийшла, вам із лісу гостинців принесла!

Закричали козенята:

– А ти покажи нам спочатку свою лапу, щоб ми знали, що ти наша матуся.

Поклав вовк свою лапу на віконце, побачили вони, що вона біла, і подумали, що він правду каже, – і відчинили йому двері. А той, хто увійшов, був вовк.

Злякалися вони і вирішили сховатися. Стрибнуло одне козенятко під стіл, друге – на ліжко, третє – на пічку, четверте – у кухню, п’яте – у шафу, шосте – під умивальник, а сьоме – у футляр від стінного годинника. Але всіх їх знайшов вовк і не став довго розбиратися: розкрив пащу і проковтнув їх одного по одному; тільки не знайшов те молодше, що сховалося у годиннику.

Наївшись досита, він пішов, розтягнувся на зеленій галявинці під деревом і заснув.

Приходить невдовзі стара коза із лісу додому. Ах, що ж вона там побачила!... Двері відчинені. Стіл, стільці, лавки перекинуті, умивальник розбитий, подушки і ковдри з ліжка скинуті. Стала вона шукати своїх діток, але знайти їх ніде не могла. Стала вона їх кликати по іменах, але ніхто не відкликався. Нарешті підійшла вона до молодшого, і почула у відповідь тоненький голосок:

– Мила матусю, я у годиннику сховався!

Витягла вона його звідти, і він розповів, що приходив вовк і з’їв усіх. Можете собі уявити, як плакала коза через своїх бідних діточок!

Нарешті вийшла вона у великому горі із дому, а молодше козеня побігло за нею слідом. Прийшла вона на галявинку, бачить– лежить біля дерева вовк і хропить так, що аж гілки тремтять. Роздивилася вона його з усіх боків і побачила, що у великому животі у нього щось ворушиться і перекидається.

«Ах, Боже мій, – подумала вона, – невже мої діточки, яких з’їв він на вечерю, ще живі?» І наказала вона козеняті бігти швидко додому і принести ножиці, голку і нитки. Ось розрізала вона чудовиську живіт, але тільки зробила надріз, а тут і висунуло козеня свою голову. Стала різати живіт далі, – тут і вискочили один по одному всі шестеро, живі-здорові, і нічого з ними поганого не сталося, тому що чудовисько від жадібності ковтало їх цілими. Ось уже радість була! Стали вони ласкатися та горнутися до милої своєї матусі, скакати і стрибати, немов кравчик на весіллі. Але стара коза сказала:

– Йдіть швидко і знайдіть каменів, ми наб’ємо ними живіт проклятущому звірові, доки він ще сонний.

Принесли тут семеро козенят багато-багато каменів і засунули їх вовку у живіт стільки, скільки помістилося. Зашила стара коза йому швидко живіт, а той нічого не помітив, навіть жодного разу не прокинувся.

Виспався, нарешті, вовк, підвівся на ноги і відчув від каміння таку спрагу, що пішов до колодязя води напитися. Тільки він почав рухатися, а камені у животі один об другий стукають. І крикнув вовк:

Щось у пузі стука-грюка,Ось така мені наука!

Це не козенята-стрибунці,А важкі прокляті камінці!Підійшов до колодязя, нахилився до води, хотів напитися, і потягли його важкі камені вниз, так він там і потонув. Побачили це семеро козенят, прибігли до матері і почали кричати:

– Вовк мертвий! Вовк уже мертвий! – і стали від радості танцювати разом із своєю матусею біля колодязя.

== Читать на русском языке ==