Читати книгу - "Лиса та кума, Брати Ґрімм"

Народила вовчиха на світ вовченя и покликала кумою лисицю.

– Адже вона нам близькою ріднею приходиться, – сказала вовчиха, – і розуму в неї багато, і спритна вона, зможе мого синочка навчити й допомогти йому в житті.

Приходить лиса, така шанована і поважна, і каже:

– Дорога кумо, дякую вам за честь, надану мені, і вважаю, що й ви отримаєте від цього не менше задоволення.

На хрестинах лиса добре наїлася, розвеселилася і каже:

– Дорога кумо, в наш обов’язок входить піклуватися про дитину. Вам треба завжди мати хорошу їжу, щоб дитина добре зростала. Я знаю в одному місці вівчарські ясла, там ми могли б легко отримати смачненьку їжу.

Вовчисі пісенька прийшлася до смаку, і вона вирушила разом із лисою до селянського подвір’я. Лиса показала їй здалеку ясла і каже:

– Он там ви можете непомітно пролізти, а я тим часом на іншому боці буду роздивлятися, чи не вдасться мені схопити курку.

Але лиса нікуди не пішла, а лягла на лісовій галявині, розтягнулася та стала відпочивати.

Залізла вовчиха в ясла, а лежав там собака, і підняв він галас. Прибігли селяни, схопили куму й побили її. Нарешті усе ж вдалося втекти; вона якось вибралася і пішла додому, раптом бачить – лежить лиса. А та прикинулася і стала жалітися:

– Ах, кумонько, як мені довелося перетерпіти! Напали на мене селяни і всю мене побили; якщо ви не хочете, щоб я тут залишилася лежати та помирати, то ви повинні мене звідси понести.

Вовчиха сама ледь могла рухатися, але вже так їй стало жаль лису, що поклала вона її собі на плечі й віднесла обережно свою здорову куму до самого її дому.

Тут лиса їй і каже:

– Ну, а тепер, мила кумо, прощавайте, щасливо вам залишатися!

Посміялася над нею і побігла.