Читати книгу - "Дорога до млина, Володимир Степанов"

Їхав якось Горобець на возі, віз до млина мішок із зерном.

Їхав, не поспішав, пісеньки цвірінькав. Хтозна, де він тих пісень набрався, може сам склав, а може десь почув. Тільки сам Горобець про те й знає.

Довго їхав. Стомився. Став позіхати, куняти, а потім і зовсім заснув. Спить Горобець, а віз кінь тягне. Дорога йому знайома: спочатку поле, потім за полем – ліс, за лісом – річка, а за річкою і млин на горі.

Їде віз полем. Біжить назустріч Мишка. Бачить – на возі мішок, у мішку – зерно, і Горобець спить.

Захотілося Мишці зерна. Не стала вона Горобця будити, взяла декілька зерняток, а поруч із мішком насипала насіння.

Під'їхав віз до лісу. Вистрибнула з дупла білка. Бачить - віз, на возі мішок мішок, у мішку – зерно, і Горобець спить.

Захотілося Білці зерна. Не стала вона Горобця будити. Взяла декілька зерняток, а сама поруч із мішком поклала ягідки солодкої суниці.

Виїхав віз до річки.

Через річку – місток, на містку – Бобри.

Бачать Бобри – віз, на возі – мішок, у мішку – зерно, і Горобець спить.

Захотілося Бобрам зерна. Не стали вони Горобця будити.

Взяли декілька зерняток, а поруч із мішком мисочку холодної води поставили.

Під'їхав віз до млина, зупинився. Прокинувся Горобець. Вирішив спочатку пообідати, а потім вже й до справи братися. Дивиться – а вузлика з їжею немає... вдома забув.

Раптом бачить Горобець: поруч із мішком насіння лежить, суниця солодка, вода чиста. Звідки воно взялося?

А це Мишка знає, Білка знає, Бобри знають, і ми знаємо. А Горобцю не відомо. Проте – смачно!