Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Хитра ворона, Альберт Іванов

Читати книгу - "Хитра ворона, Альберт Іванов"

34
0
В повній версії книги "Хитра ворона" від автора Альберт Іванов, яка відноситься до жанру "Дитячі книги 🧒📖🌈", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Хитра ворона, Альберт Іванов» від автора - Альберт Іванов, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Дитячі книги 🧒📖🌈" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Хитра ворона, Альберт Іванов" з друзями в соціальних мережах: 
Eknigi.club - це сайт, який надає можливість безкоштовно насолоджуватися книгами сучасних українських авторів в онлайн режимі. На сайті ви знайдете різноманітну колекцію популярних творів, які захоплюють читачів своєю тематикою, стилем письма та глибиною змісту. Ці книги можуть бути цікаві як для україномовних, так і для іноземців, які вивчають українську мову. Більшість книг на Eknigi.club доступні для завантаження у форматах PDF, EPUB, FB2, що робить читання книг зручним та доступним на будь-якому гаджеті.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

На дереві, звісивши лапи, сиділа худюча розтріпана ворона. Вона пихато й несхвально розглядала двір.

– Медаліст! – раптом скрипучим голосом каркнула ворона.

По двору пройшов та улігся під деревом здоровенний собацюра з медаллю на нашийнику. За медаль правила кришка від консервної бляшанки з написом "Сосиски". Пес зосереджено гриз велику кістку.

– Мабуть, треба й мені чогось попоїсти, – пробурмотіла Ворона і, трохи пошукавши у гнізді, витягла звідти стару суху риб'ячу голову.

Вона подивилася на свою не дуже апетитну знахідку, скривилася та пожбурила її подалі.

Великий рудий кіт, що сидів на підвіконні, схопив голову зубами та проковтнув. Це був старий кіт, із розірваним вухом, що жив у доброї та щедрої господині, вона любила його і добре годувала. От і тепер поруч із котом стояла тарілка, повна рум'яної смаженої рибки.

У вікні з'явилася підсліпувата хазяйка у великих круглих окулярах. Вона лагідно взяла кота на руки. Той лише тоненько нявкнув.

– Я вже давно виріс, а все змушений удавати з себе маленьке кошеня, – тяжко зітхнув кіт.

Коту жилося дуже нудно. Більшу частину свого життя він спав, їв, іноді ліниво грався з клубками, неохоче ганявся за мишками на колесах, або, відчайдушно позіхаючи, гойдався на фіранках.

Хазяйка дуже жаліла кота і бажаючи його потішити, намагалася нагодувати чимось смачненьким. Вона налила йому цілу тарілку свіжих вершків та пов'язала навколо шиї білу серветку.

Кіт неохоче заходився лизати вершки.

А голодна ворона, дивлячись на життя примхливого кота, відчайдушно йому заздрила.

– Ох і пощастило ж декому... – пробурчала вона, злетіла на землю і сьорбнула водички з брудної калюжі.

А кіт теж дивився на ворону і теж дуже заздрив їй.

– Ех, якби ж я був вороною! – мріяв кіт. – Я б вільно літав над двором, розкинувши лапи та кермуючи хвостом. Я дражнив би величезного собаку та спав би у гнізді на дереві! Оце було б життя!

Ворона теж мріяла:

– Якби ж мені помінятися життям із котом. Я б жила у теплій квартирі, смачно б їла і не знала б жодних воронячих турбот!

І одного разу вона запропонувала коту:

– А хочеш, я стану тобою, а ти – мною? Давай поміняємося!

– Залюбки! – швидко погодився кіт.

– Няррр! – вигукнув кіт, намагаючись говорити по-воронячому, та стрибнув на гілку дерева.

– Годиться! – похвалила його ворона і стрибнула на підвіконня.

– А вона не буде за мною сумувати?

– Хто?

– Хазяйка. Вона добра. Вона мене любить. – І кіт із жалем подивився на сплячу в кріслі хазяйку.

– Зі мною не сумуватиме, – пообіцяла ворона.

Опинившись у квартирі, ворона першим ділом проковтнула всю смажену рибу з тарілки та випила всі вершки.

Хазяйка розплющила очі.

– Крняв! – лестячись, стрибнула їй на коліна ворона.

У хазяйки від подиву аж окуляри впали з носа.

Вона полізла їх діставати, та впустила клубок від свого плетива. Ворона, побачивши іграшку, погналася за ним. Вона заплуталася у пряжі з ніг до голови і носилася по всій квартирі.

Хазяйка нарешті відшукала окуляри, начепила їх на носа та роздивилася свою гостю:

– Це не кіт! Його підмінили! – ахнула вона, і почала поспішно змотувати пряжу, підтягуючи ворону до себе.

Ворона, трохи попручавшись, перекусила дзьобом нитку та вилетіла у вікно.

Уся обмотана нитками, вона впала у своє гніздо, прямісінько на спину кота. Не витримавши такої ваги, гніздо розсипалося.

Обидва, і ворона, і кіт, полетіли вниз. Вчепившись кігтями у нитки, що обмотували тіло ворони, кіт опинився на спині у собаки. І вся ця дивна процесія понеслася, не розбираючи дороги.

– Гав-гав! Мняууу! Каррр! – верещали вони всі разом.

Нарешті бігуни зупинилися. Стомлені, спінені, важко дихаючи, вони пили воду з брудної калюжі.

– Ні, – побурчала ворона, – все ж таки вороною бути краще!

– Краще бути котом! – зауважив кіт.

– Згоден. Приходьте завтра, ще покатаємося, – несподівано та якось не до ладу вигукнув пес.

І вони розійшлися по своїх домівках. Ворона повернулася у гніздо, а кіт на підвіконня. Більше вони не шукали кращого життя і не мінялися.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хитра ворона, Альберт Іванов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хитра ворона, Альберт Іванов"