Читати книжки он-лайн » Езотерика 🔮🕯️🧘‍♀️ » Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

65
0
В повній версії книги "Житія Святих - Квітень" від автора Данило Туптало, яка відноситься до жанру "Езотерика 🔮🕯️🧘‍♀️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Житія Святих - Квітень, Данило Туптало» від автора - Данило Туптало, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Езотерика 🔮🕯️🧘‍♀️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало" з друзями в соціальних мережах: 

Переклав Валерій Шевчук

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 111
Перейти на сторінку:

Місяця квітня на 1-й день

Житіє преподобної матері нашої Марії Єгипетської (написав святіший Софроній, патріярх Єрусалимський)

Зберігати царську таємницю — річ добра; відкривати ж та виявляти діла Божі — річ славна". Так сказав архангел Рафаїл до Товії після преславного прозріння осліплених його очей, бо не берегти царських таємниць страшно і згубно, а замовчувати діла Божі преславні — велика для душі втрата. Тому ж і я (говорить Софроній святий), страхом одержимий, аби божественне в мовчанні не сховати, повість святу, яка дійшла до мене, не замовчуватиму, згадуючи обіцяну [у Євангелії] біду лінивому рабові, який, прийнявши від Бога талант, у землю закопав і дане для діяння сховав бездільно. Але хай не буде таких, які, слухаючи, не віритимуть в те, що написав я, ані нехай не вважає ніхто, що неправду написати я посмів, хай ніхто не сумнівається у речі цій великій — не буде мені такого, щоб брехав я на святе. Якщо ж будуть такі, які, отримавши це писання і преславному цьому ділу дивуючись, не захочуть легко в те повірити, і до них нехай милостивим буде Господь, бо вони, думаючи про немічність людського єства, неможливим вважають те, що про людей преславне говориться. Та годиться вже почати повість про річ цю предивну, яка була в роді нашому.

Був один старець в одному з палестинських монастирів, прикрашений добропорядністю життя і благорозумністю слова, із самих пелюшок у чернечих подвигах добре наставлений. Зосима було ім'я старця того (і нехай ніхто не думає, що був той Зосима єретиком, хоч і обом ім'я одне. Той-бо злословний був і чужий Церкві — цей же православний і праведний). Він усі подвиги постницького життя пройшов і все правило, передане від досконалих ченців, зберіг. Усе ж те чинячи, ніколи повчання божественних слів не зневажив, але і лягаючи, і встаючи, і в руках роботу маючи, і їжу куштуючи (якщо можна їжею те назвати, так мало він їв), — єдине діло мав незмовкаюче і безупинне — щоб співати Богові повсякчас і навчатися божественних слів. Зі самого ж дитинства відданий був до монастиря, до п'ятдесят третього року в ньому добре постницький чинив подвиг. Після цього збентежений був деякими помислами: наче він у всьому вже досконалий, від инших не потребує жодних наставлень. Казав у думці собі: «Чи є на землі монах, від якого я би міг користь прийняти, який міг би показати мені зразок постництва, якого я не здійснив? Чи знайдеться в пустелі чоловік, який би перевищив діла мої?». Коли так думав старець, явився ангел і сказав: «О Зосимо, добре, наскільки може людина, ти подвизався, добре постницьке життя пройшов, проте нікого нема такого серед людей, хто б досконалим виявився. Перед тобою більший подвиг від того, що вже минув, його ж ти не знаєш. Щоб довідатися, скільки є до спасення инших шляхів, вийди із землі своєї, як же Авраам, серед патріярхів відомий, і йди в монастир, що при ріці Йордані». Зразу-бо старець, послухавши сказане, вийшов з монастиря, в якому з молодих літ инокував, і досягнув Йордану, за настановою того, хто кликав його у той монастир, в якому ж Бог бути йому звелів. Постукав рукою в двері монастирські, і коли вийшов до нього монах, що двері охороняв, йому спершу про себе розповів. Той же сповістив ігуменові, який, прийнявши його і з вигляду монаха впізнавши, бо зробив звичний для ченця уклін і молитву, спитав його: «Звідки ти, брате, і чому до нас, убогих страців, прийшов?» Зосима ж відповів: «Звідкіля я прийшов — не треба казати, задля користи, о отче, прийшов я, бо чув про вас велике і достойне похвали, таке, що може душу зріднити з Богом». Сказав йому ігумен: «Бог один, брате, зцілює душі неміч, він тебе і нас нехай навчить своєї божественної волі і наставить всіх чинити корисне. Людина людині користи принести не може, хоч і не кожен про це пам'ятає і, бадьорячись духом, робить корисне, — Бога має, який з ним разом діє. Але тому, що любов Христова тебе зрушила побачити нас, убогих старців, перебувай з нами, коли задля цього прийшов. І всіх нас нагодує благодаттю Святого Духа Пастир добрий, який віддав душу свою за наш порятунок». Коли ігумен сказав це до Зосими, поклонився той і, попросивши молитви і благословення, сказав «амінь» і залишився в монастирі тому. Бачив там старців, які діянням добрих діл і богомисленням світилися, духом горіли, для Господа працювали. Спів-бо їхній ненастанний, стояння всенічне, у руках робота повсякчас і псалми в устах їхніх, слова ж марного не було в них, думки про придбання пожитків тимчасових і печалі житейської — навіть гадки в них не пізнавалося. Але єдина була лише — і перша, й остання — найважливіша для всіх турбота — щоб умертвити своє тіло. Їжу ж мали немаліючу — слова Божі. Годували ж тіло хлібом і водою, як же кожному була до Божої любови спрага. Це бачивши, Зосима скористав вельми, зважуючись на майбутній подвиг. Коли днів багато минуло, зблизився час святого Великого посту, ворота ж монастирські замкнені були завжди і ніколи не відчинялися, хіба лише коли хтось із них виходив, посланий задля спільної потреби. Пустельне було місце, і не лише инші туди не входили, а й миряни про нього не знали. Був же такий у монастирі тому чин, задля якого Бог і Зосиму туди привів. У першу неділю посту відправляв пресвітер Святу Літургію, і всі причасниками були Пречистого Тіла і Крови Христа, Бога нашого, і трохи з їжі пісної куштували. Після того збиралися в церкві і, створивши молитву належно і поклонів колінних достатньо, цілували старці один одного і кожний ігумена, з поклоном, просячи благословення і молитов, які б помагали і супроводжували в подвигу, який перед ними лежав. Коли це було, ворота монастирські відчиняли і співали в один голос: «Господь — моє світло і моє спасення, кого маю боятися. Господь — захисник життя мого, кого маю страхатися». І далі той псалом до кінця. Виходили всі в пустелю, одного чи двох братів для охорони монастиря залишивши, — не для того, щоб охороняти маєтки, які були всередині, не було-бо що там злодіям красти, але щоб церква без Служби Божої не залишалася. І переходили ріку Йордан. Кожний ніс собі їжу, хто яку міг і хотів, для

1 2 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житія Святих - Квітень, Данило Туптало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"