Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Пес, що не вмів гавкати, Джані Родарі

Читати книгу - "Пес, що не вмів гавкати, Джані Родарі"

36
0
В повній версії книги "Пес, що не вмів гавкати" від автора Джані Родарі, яка відноситься до жанру "Дитячі книги 🧒📖🌈", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Пес, що не вмів гавкати, Джані Родарі» від автора - Джані Родарі, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Дитячі книги 🧒📖🌈" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Пес, що не вмів гавкати, Джані Родарі" з друзями в соціальних мережах: 
Eknigi.club - це сайт, який надає можливість безкоштовно насолоджуватися книгами сучасних українських авторів в онлайн режимі. На сайті ви знайдете різноманітну колекцію популярних творів, які захоплюють читачів своєю тематикою, стилем письма та глибиною змісту. Ці книги можуть бути цікаві як для україномовних, так і для іноземців, які вивчають українську мову. Більшість книг на Eknigi.club доступні для завантаження у форматах PDF, EPUB, FB2, що робить читання книг зручним та доступним на будь-якому гаджеті.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Жив колись пес, який не вмів гавкати. Ні гавкати, ні нявкати, ні мукати, ні іржати – ніяк не вмів розмовляти! Це був звичайнісінький маленький песик. І ніхто не знав, звідки він узявся в цьому селі, де раніше ніхто ніколи не бачив жодного собаки. І вже, ясна річ, сам він навіть не підозрював, що не вміє гавкати.

Але одного разу хтось запитав його:

– А чому, цікаво, ти ніколи не гавкаєш?

– Гавкати?... А як це? Я ж не тутешній, я не вмію…

– От дивак! Хіба ти не знаєш, що всі собаки гавкають?

– Навіщо?

– Не навіщо, а чому. Тому що вони собаки! Гавкають на перехожих, на підозрілих кішок, на місяць. Гавкають, коли задоволені життям, коли нервують або зляться. Гавкають найчастіше вдень, але, трапляється, і вночі.

– Може й так, але я…

– А ти що, особливий? Чи може хочеш, щоб про тебе написали в газетах?

Пес не знав, що й відповісти. Він не вмів гавкати і не знав, як цього навчитися.

– А ти роби, як я, – із жалощів порадив якийсь півник. І він кілька разів прокричав своє дзвінке "Ку-ку-рі-ку!"

– Здається, це зовсім не просто, – зауважив пес.

– Та що ти! Дуже просто! Послухай ще і зверни увагу на мій дзьоб. Коротше, дивись і повторюй!

І півник іще раз проспівав "Ку-ку-рі-ку!"

Пес спробував повторити, але у нього вийшло лише якесь жалюгідне "кхе-кхе", і курки, злякавшись, кинулися навсібіч.

– Нічого, – заспокоїв пса півник, – для першого разу навіть дуже непогано. А тепер повтори. Ну!

Пес іще раз спробував кукурікнути, але у нього знову нічого не вийшло. І тоді він став потихеньку тренуватися кожного дня, іноді йшов до лісу – там зовсім ніхто не заважав і можна було кукурікати скільки завгодно.

Але якось одного ранку в лісі йому вдалося вигукнути "Ку-ку-рі-ку!" так добре, так дзвінко й гарно, що лисиця, почувши цей півнячий поклик, подумала: "Нарешті півник завітав до мене в гості! Треба швидше подякувати йому за візит..." І поспішила йому назустріч, не забувши при цьому захопити ножа, виделку і серветку, тому що для лисиці, як відомо, немає страви смачнішої, ніж гарний півник.

Можете собі уявити, як засмутилася вона, коли замість півника побачила пса, що сидів по-щенячому на своєму хвості й одне за одним вигукував гучні "Ку-ку-рі-ку!"

– Ах, – вигукнула лисиця – так же можна й в пастку потрапити!

– В пастку?

– Авжеж! Я подумала, що ти навмисне удав із себе півника, що заблукав у лісі, щоб зловити мене. Добре ще, що я тебе вчасно помітила. Але це нечесне полювання! Собаки зазвичай гавкають, попереджаючи, що наближаються мисливці.

– Запевняю тебе... Я зовсім не збирався полювати. Я прийшов сюди тільки потренуватися.

– Потренуватися? У чому?

– Я вчуся гавкати. І вже майже навчився. Послухай, як у мене добре виходить.

І він знову дзвінко проспівав "Ку-ку-рі-ку!".

Лисиця так реготала, що мало не луснула. Вона качалася по землі, хапаючись за живіт, і ніяк не могла зупинитися. Наш пес жахливо образився, що з нього сміються, – адже він так старався! Підібравши хвоста і мало не плачучи, поплентався він додому.

Але тут зустрілася йому зозуля. Побачила вона сумного собаку і пожаліла його:

– Що сталося з тобою?

– Нічого...

– Чому ж ти такий сумний?

– Ех... Так от і так... Все тому, що я не вмію гавкати. І ніхто не може навчити мене.

– Ну якщо справа тільки в цьому, я навчу тебе тільки так! Послухай добре, як я співаю, і повтори точнісінько так само: "Ку-ку, ку-ку, ку-ку!" Зрозумів?

– Начебто не так вже й важко…

– Та зовсім просто! Я із самого дитинства вмію кувати. Спробуй: "Ку-ку, ку-ку…"

– Ку... – спробував пес, – ку…

Він повторював це "ку-ку!" ще багато разів і цього дня, і наступного. І через тиждень став уже зовсім непогано кувати. Він був дуже задоволений собою і думав: "Нарешті, нарешті я починаю по-справжньому гавкати! Тепер вже ніхто не стане сміятися з мене".

Якраз у ці дні почався мисливський сезон. У лісі з'явилося багато мисливців, у тому числі і таких, що стріляють куди влучать і в кого влучать. Можуть вистрілити навіть у солов'я, якщо почують його.

І ось іде один такий мисливець по лісі й чує в кущах: "Ку-ку... ку-ку", він піднімає рушницю, цілиться і – бух! бах! – ну стріляти.

Кулі, на щастя, не зачепили пса. Пролетіли і просвистіли над самісіньким вухом. Але пес злякався і кинувся тікати. Він дуже здивувався: "Напевно, цей мисливець збожеволів, якщо стріляє навіть у собаку, який гавкає…"

А мисливець тим часом шукав свою здобич. Він був упевнений, що влучив у ціль.

"Напевно, птицю потяг отой собака, що вискочив раптом звідкілясь", – подумав він.

І, щоб відвести душу, вистрілив у мишеня, яке визирнуло зі своєї нірки, але не влучив і в нього.

Біг, біг пес... Як раптом зупинився. Який дивний голос він почув!

– Гав-гав! – казав хтось. – Гав-гав!

"Щось дуже рідне й знайоме, – подумав пес. – Хоча ніяк не можу зрозуміти, що це за тварина говорить.

Жираф! Може бути? Ні, напевно, крокодил. Це зла тварина – крокодил... треба бути обережнішим."

Ховаючись за кущами, пес рушив туди, звідки лунало це "Гав-гав!", від якого, хтозна чому, так сильно забилося його серце.

– Гав-гав!

– Оце маєш – собака!

Так, так! Причому це виявився собака того самого мисливця, який нещодавно стріляв, почувши кування.

– Привіт, собако!

– Привіт, собако!

– Що це за звуки ти робиш?

– Звуки? Хай буде тобі відомо, що це не просто звуки, а гавкіт.

– Гавкіт? Ти вмієш гавкати?

– Цілком природньо. Не стану ж я сурмити, як слон, або гарчати, як лев.

– Тоді навчи мене!

– А ти хіба не вмієш гавкати?

– Ні…

– Слухай уважно! Це робиться так: "Гав-гав!"

– Гав, гав! – одразу ж загавкав пес. І подумав про себе, радісний і щасливий: "Нарешті я знайшов гарного вчителя!"

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пес, що не вмів гавкати, Джані Родарі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пес, що не вмів гавкати, Джані Родарі"