Читати книгу - "Казочка про Якбикала, Олег Головко"

Його ми на канікулиПокликали в дохід,Але сказав Якбикало:

– Якби-то вертоліт,Якби-то у вагоніПостеля під вікном,Або в запрязі коні,Чи ослик під сідлом,Я їхав би, летів би,На ослику дрімав,І ніг не натрудив би,І клопоту не знав,Якбикала покликалиПолити в спеку сад,Але сказав Якбикало:

– Якби-то водоспад,Якби із озеречкаСтрумок в садочок бігЧи дощ як з відеречкаНа землю впасти зміг.

Я воду не носив би,Черешеньки зривав,І рук не натрудив би,І клопоту не знав,Коли ж його покликалиНа пасіку, де мед,Прибіг і сів ЯкбикалоЗа столик наперед.

Знайшов найбільшу миску,Найбільшу ложку взяв,Та рій бджолиний близькоТривожно проспівав:

– Ти квіти нам не сіяв,Ти липку не садив,Дерева в суховіїНі разу не полив.

Ти ледар і базікало.

Від нас ти не втечеш.

І ось тобі, Якбикало,Гостинець, що пече.

Дав дьору наш нероба,Стежок не вибирав.

Трощив гілляччя лобомІ носом шлях орав,Подер він, як спасався,Сорочку і штани.

І ледь од бджіл сховавсяВ колючі бур'яни.

Довгенько там ЯкбикалоОбдумав все як слідЙ рішив:

– Куди б не кликалиДорослі чи малі,Я завше вирушатимуВ похід чи по грибиЙ ніколи не казатимуУ відповідь:

– Якби.