Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Малий Вітерець, Юрій Ярмиш

Читати книгу - "Малий Вітерець, Юрій Ярмиш"

36
0
В повній версії книги "Малий Вітерець" від автора Юрій Ярмиш, яка відноситься до жанру "Дитячі книги 🧒📖🌈", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Малий Вітерець, Юрій Ярмиш» від автора - Юрій Ярмиш, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Дитячі книги 🧒📖🌈" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Малий Вітерець, Юрій Ярмиш" з друзями в соціальних мережах: 
Eknigi.club - це сайт, який надає можливість безкоштовно насолоджуватися книгами сучасних українських авторів в онлайн режимі. На сайті ви знайдете різноманітну колекцію популярних творів, які захоплюють читачів своєю тематикою, стилем письма та глибиною змісту. Ці книги можуть бути цікаві як для україномовних, так і для іноземців, які вивчають українську мову. Більшість книг на Eknigi.club доступні для завантаження у форматах PDF, EPUB, FB2, що робить читання книг зручним та доступним на будь-якому гаджеті.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

У теплий день, коли сонечко ласкаво зігрівало землю, народився Вітерець.

Він був нерозумний, пустотливий. Побачив людину, що йшла дорогою, і жбурнув їй в обличчя жменю пилюки. Людина закашлялася.

А Вітерець засміявся й полетів далі. Бачить – Вітряк стоїть. Дмухнув на крило... Крутиться! Розвеселився Вітерець – цікава робота, а Вітряк і каже:

– Дужче, дужче крути! Допомагай мені, люди спасибі скажуть!

Аж ось набридло Вітерцеві дмухати на крила, і полетів він у поле, де росла пшениця. А поле було зелене-зелене, бо літо тільки починалося.

Заманулося Вітерцеві погратися з квітучими пшеничними колосками. Почав розгойдувати він тонкі стебельця. Знялася над полем легка жовта хмаринка – пилок.

Зраділо Пшеничне поле, сказало Вітерцеві:

– Ця жовта хмаринка зараз на мої колоски сяде, і в них почнуть пшеничні зерна рости. А люди потім зберуть зерна, намелють з них борошна і напечуть смачного хліба. Велике спасибі тобі!

– Он воно звідки та пшениця, що я бачив у мішках на Вітряку! – зміркував Вітерець. Він погойдав зелені стебельця і полетів далі.

Летів Вітерець над селами, над містами, над різними країнами і думав: «Добре бути дужим. Я і пшеничні стебельця можу розгойдувати, і крила Вітрякові крутити. Але мені хочеться ще більшого: хай мене не тільки всі поважають, а й бояться!»

Почав Вітерець дмухати з усієї сили, став холодний і сердитий. Це був уже не Вітерець, а великий Вітер. Він зламав вершину дуба, погнав далеко полем маленьке біле Козеня.

Козеня заблукало й почало жалібно плакати:

– Ме-ме... М-ме! Де м-моя мама?

А мама Козеняти страшенно хвилювалася, аж доки діти не знайшли її наляканого малюка.

Хвалько Вітер у цей час був уже далеко.

Він летів над синім морем і надимав паруси на рибальських човнах.

– Хороший Вітер! – раділи рибалки.– Попутний!

Але Вітер усе дужчав. Почав заливати водою човни. Рибалки розсердилися. Вітер тепер заважав їм витягати сіті з рибою.

Він зіштовхував хвилі одну з одною і горлав:

– О-го-го!.. Я найдужчий у світі! Ніхто проти мене не встоїть. О-го-го!..

Але тут попереду з’явилось щось величезне, чорно-сіре. Завширшки воно займало півсвіту, а вершиною своєю підпирало хмари.

Це була гора. Задавака Вітер ще ніколи це бачив гір і гукнув:

– Гей, ти! Зійди мені з дороги, бо я тебе здмухну!

Та величезна гора мовчала. Розлютився Вітер, надув щоки й кинувся на гору. І раптом – як вдариться об її кам’яний бік!

Закричав, заплакав Вітер:

– Ой, боляче!.. Ой-ой-ой!

І став він знову зовсім маленьким, слабеньким-слабеньким Вітерцем.

Пожаліло нерозумного хвалька сонечко.

Визирнуло воно з-за хмари і, щоб Вітерець не помер, зігріло його.

Набрався Вітерець сил, полетів пшеничні стебельця розгойдувати, Вітрякові крила крутити, білі паруси човнам надимати, добру славу в людей здобувати.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малий Вітерець, Юрій Ярмиш», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Малий Вітерець, Юрій Ярмиш"