Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Синенька квітка, Юрій Ярмиш

Читати книгу - "Синенька квітка, Юрій Ярмиш"

44
0
В повній версії книги "Синенька квітка" від автора Юрій Ярмиш, яка відноситься до жанру "Дитячі книги 🧒📖🌈", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Синенька квітка, Юрій Ярмиш» від автора - Юрій Ярмиш, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Дитячі книги 🧒📖🌈" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Синенька квітка, Юрій Ярмиш" з друзями в соціальних мережах: 
Eknigi.club - це сайт, який надає можливість безкоштовно насолоджуватися книгами сучасних українських авторів в онлайн режимі. На сайті ви знайдете різноманітну колекцію популярних творів, які захоплюють читачів своєю тематикою, стилем письма та глибиною змісту. Ці книги можуть бути цікаві як для україномовних, так і для іноземців, які вивчають українську мову. Більшість книг на Eknigi.club доступні для завантаження у форматах PDF, EPUB, FB2, що робить читання книг зручним та доступним на будь-якому гаджеті.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Послухай-но, мій маленький...

За червоним, наче мак, полем – на ньому й справді ріс мак – стоїть висока гора. А на вершині її, за сірою, як хмара, скелею – там і справді часто ночують хмари – живе Він. Коли хто підійде до скелі, Він як надметься, як загарчить та як плигне, стрибне, кинеться... Бо то ж насправді був Він!

Але спочатку ось що було.

Бавилися вранці на полі Марічка з Івасиком.

– Ой, скільки всюди червоного! – каже Марічка.– І віночок в мене гарний. Та він лише з маківочок...

Почала дівчинка роздивлятися навкруги.

– Хочу я... синеньку квіточку.– І на вершину високої гори показує.– Кажуть люди, там росте вона. Оту б квіточку мені у віночок!.. Тільки не підеш ти на гору. Забоїшся!

Хіба ж, такі слова почувши, будеш байдужим?

Підвівся Івасик та й рушив до високої гори.

З каменя на камінь перестрибує, а треба – й за кущики чіпляється, все вище та вище вгору.

Бачить – три стежинки попереду. Якою ж на вершину йти? Аж тут Шипшиновий Кущ стоїть. Івасик і питає в нього – адже й справді то була чарівна країна:

– Як мені на вершину зійти, до синенької квітки?

– Ой-йой-йой! – затремтів листом Шипшиновий Кущ.– Мені Кульбаба на парашуті новину принесла: там Він лютує! Голос у нього страшний. Він на тебе загарчить, завиє, завищить, а потім як загуркоче! Аж гора труситься. І очі в нього, як після зливи калюжа, як баюра навесні, а може, й як озеро у повінь. Краще не йди!

– Ні, піду! – каже Івасик.

Іде – наспівує.

Раптом бачить – з вершини малий Камінчик скаче, а за ним Камінь, а ще далі – велика Каменюка котиться. Зі скелі на скелю – гуп! грюк! беркиць! Аж ось улоговину побачили – пірнули туди й стихли.

– Хто це вас настрахав отак? – спитав Івасик.

– Еге ж, хіба не злякаєшся! – прошепотів малий Камінчик.– Зроду-віку такого не бачили. Він як почав надиматися – то став наче оця велика Каменюка. А може, й ще більший. Того я вже не бачив – утік, униз покотився.

– А ми за малим Камінчиком рушили,– дрижать Камінь з Каменюкою.

«Що ж воно таке?» –дивується Івасик. І йому трохи лячно стало. Однак не спинився, іде.

Аж гульк – Олень мчить, роги на спину. Кричить Івасикові:

– Тікай, хлопче, з гори у долину. Заєць новину приніс: страшний Він, розлютився, стрибає – і я так не вмію! Очі в нього банькаті. Як глипне – всі з переляку ниць падають.

Зупинився Івасик: що ж його робити? Кинути все й самому тікати?

– Ні, не втечу!

І далі рушив.

Он уже й вершина. От і скеля, сіра, наче осіння хмара, бо за неї справді хмара зачепилася. Ось і джерельце, а далі – синенька квітка.

Та тут у джерелі щось як надметься!

Як крикне! Як стрибне!!!

Униз покотився маленький камінчик, далі грюкнув більший. Геть помчала наполохана кізка, кульбабчині парашутики вітром понесло...

А Івасик стоїть та й питає:

– То це ти такого переполоху, дурненька Жабко, на горі наробила?

Засоромилася Жабка:

– Ой, це ж я з переляку! А хіба є ще більші страхополохи за мене?

Сміється хлопчик:

– Дивись, Жабко, більш не надимайся, очей

не витріщай, бо як витріщиш – хоч хто злякається!

Зірвав синеньку квітку і вниз спускається.

А над горою пташка летіла. Угледіла його:

– Ой, полечу – усім защебечу про Івасика. Чи ж він не герой? Чи ж не переміг оте страховище булькате?!

– Ні, не страховище,– радісно усміхається Івасик.– А страх. Бо в нього бач які очі великі!

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синенька квітка, Юрій Ярмиш», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Синенька квітка, Юрій Ярмиш"