Читати книгу - "Цифрові пригоди, Іринка Русалонька"

Ельф сидів на верхівці дерева, схожого на зліплені докупи цифри, посипав його листя зоряним пилком. Пилок цей облітав нічний ліс і мерехтів у темряві, збирався у форми...

1,2,3,4,5,– крізь тишу чулося, як заколисливо дзвенять пиляні цифри.

Ельф споглядав на зірки та ліс, що спав. Він слухав, думав і намагався уявити, які сни зараз сняться усім цим старим деревам, що завмерли мовчазними велетнями у пітьмі.

Так сидів він усю ніч, а коли край неба зажеврів світанком, почав розвішувати на гілках цифри: одну вище, іншу нище. А на самому початку, – нуль. І це все не було написане на папері: цифри висіли на дереві, яке вміло рахувати та розв'язувати задачі.

Залунала ніжна мелодія, почувши перші її звуки, природа почала оживати, на галявині водили танок жовтокрилі кульбаби. Дерева аплодували їм, плескаючи своїми листочками.

На уквітчаному пагорбі розпускала свої пелюстки велетенські фіалки та ромашки, дзеленчали дзвоники.

А коло них кружляли крихітні різнобарвні поросята, з крилами, мов у метеликів. Деякі з них, граючись, скочувалися зі схилу і з розгону плюхкалися в озерце.

Раптом біля озера з'явитися дівчина. Вона танцювала дуже граційно і красиво. Аби роздивитися її краще, Ельф спробував спуститися нижче, однак дівчинка, почувши гуркіт, зупинилася, сзовалася за фіалку.

Невдовзі обережно визирнула її голова і устромила погляд у непроханого гостя, а він дивився на неї. В неї було миле, трохи дитяче обличчя, незвичайні зелені очі і дивовижно-зелене волосся.

– Ти хто?

– Я той, хто ховається у мерехтінні зоряних спалахів, хто гойдається на зеленуватих хвилях безкрайого лісу і торкається неба; той, хто, сидячи на хмаринці, ловить руками помаранчеві промені сонця і слухає, що шепчет вітер. Іноді я чую чужі думки.

Зачудування на її обличчі стало ще сильнішим. Розмовник видавався їй диваком, проте вона була рада можливості поспілкуватися. До того ж він не виявляв ворожості.

– Таких, як я, звуть Ельфами, бо ми народжуємося у зірках, ми літає в небі, ковзаючи по променях світла так швидко, що нас навіть не помічають. Та часом мені хочеться просто посидіти у лісі, а від верховіть до зірок лиш рукою подать.

Настала тиша потім:

– 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10....

– Що ти робиш?

– Рахую зорі.

Він дістав з кишені химерні фігури.

– Що це? – вигукнула дівчинка.

– Цифри!

– Навіщо? – здивовано підняла брови.

– Щоб рахувати.

– Навчиш?

– Звісно. Глянь, скільки навколо дерев, ми можемо записувати їх кількість цифрою, щоб пам'ятати, щоб знати, скільки нових народилося. Ми можемо рахувати твої роки, додавати нові. Ми можемо віднімати, коли збираємо квіти з галявини чи з'їдаємо яблука з дерева.

– Це складно?

– Зовсім ні! Це весело.

– Навіщо треба мені знати кількість дерев?

– Може, для того, щоб проводити час веселіше чи вчити нові слова, чи складати цифри докупи у числа, чи у магазині рахувати гроші, – підморгнув Ельф.

– Та Ельфам точно не потрібно.

– Хто знає, – лукаво усміхнувшися зірковик.

Блукаючи стежками, вони говорили, сміялися, доки не стріли її, істота, що визирала з води, мала замість волосся траву. Її очі були схожі на рибки. Найцікавіше, що і хвіст у неї був риб'ячий.

– Куди прямуєте? – порушила тишу русалка.

– Шукаємо пригод.

– Що ж ви їх знайшли, я маю одну неприємність, яку не можу вирішити. Я розводжу рибок і постійно рахую їх, щоб знати, чи всі на місці. Годую їх після цього, це моя робота. Та сьогодні я однієї не дорахувалася, – зажурена Русалонька опустила очі.

– Ми допоможемо! – вирвалося у Ельфа.

Лиш плавати ніхто з них не вмів.

Вирішмлм прив'язати ельфа мотузкою. А оскільки більше десяти секунд він не міг перебувати під водою, дівчинка мусила постійно рахувати. Так вона практикувала нові вміння, бо зрозуміла їх важливість і мала змогу переконатися, нащо потрібно знати цифри.

Обшукавши підводні рельєфи під великою мушлею, Ельф дістав рибку, що застряла і яку Русалонька, шукаючи одна не помітила і не почула.

Нарешті всі щасливі!

З тих пір троє друзів вчили інших лісових мешканців математиці і не мали часу на нудьгу.