Читати книгу - "Звідки взялися морські черепахи?, Еліна Заржицька"

У давнину на світі жили тільки сухопутні черепахи. По землі повзали вони так повільно, що ніколи й нікуди не встигали. Вони страждали й скаржилися одна одній, але нічого не могли вдіяти. Так минали роки й століття... поки не народилася одна, особлива, черепаха. Була вона дуже добра й чуйна і завжди намагалася кожному догодити або допомогти, зовсім як рідна мати. Тому усі друзі та знайомі прозвали її Матінкою Черепахою.

...Якось прокинулася Матінка Черепаха навесні; вмилася, поїла і вирішила:

– Піду до сестрички Качки, розповім, що нового скоїлось за зиму, почастую її смаженими жуками. А вона передасть мені вітання від далеких родичів – південних черепах...

Матінка Черепаха склала у вузлик гостинець, зав’язала його у хустинку і потихеньку попленталась до качиного гніздечка. Ось, нарешті і затишне гніздечко сестрички Качки.

– Де ви, сестричко Качко? – покликала Матінка Черепаха.

– Кря-кря! – пролунало над її головою. Це здивовано крякала сестричка Качка.

Матінка із задоволеною посмішкою обернулася на голос любої подруги.

– Добридень, сестричко, – радо вимовила вона.

– Добридень, а також і до побачення, – відповіла Качка. – Я сюди звернула тільки, щоб з домівкою попрощатися. Треба до теплих країв виряджатися, зима невдовзі почнеться.

– Отже, не розвідаю я новин, не пригощу вас смаженими жуками... – розчаровано зітхнула Матінка Черепаха.

– Поспішаю. Говорити мені ніколи, – попередила Качка. – А смажені жуки – це добра річ. Чому б не поласувати, – дорога в мене довга. Коли ще зможу пообідати...

Матінка Черепаха радо заклопоталася, розв’язуючи вузлик... і розридалася. У вузлику було щось зморшкувате, незрозуміле.

– Не вбивайтесь так, Матінко, – втішно посміхнулася Качка. – Наступного разу я обов’язково поласую вашими смаженими жуками. Кажуть, що ви – незрівнянна куховарка.

Качка приязно попрощалася з Черепахою і полетіла на південь.

...І знов весна прийшла на подвір’я. Розтанули замети, дзюркотять струмки, з’явилася перша зелена травичка. Матінка Черепаха прокинулась рано-вранці і бадьоро заявила:

– Піду привітаю тітоньку Жабу. У неї день народження в серпні. Якщо зараз вийду, то не запізнюся.

Обережно поклала подарунок до вузлика, міцно його зав’язала і пошкандибала до знайомого болота. Ось, нарешті, і болото попереду.

– Агов, тітонько Жабо! – гукнула Матінка Черепаха.

– Ква-ква! – почулося мляве кумкання, з очерету вилізла тітонька Жаба.

– Чого це ви спите, тітонько? Чи не захворіли, боронь Боже? – стурбовано запитала Матінка Черепаха.

– Що це ви вигадали? – образилась Жаба. – Чи не бачите, що я така ж зелененька, така ж товстенька, як і раніше? Тільки вже осінь наступила, ось я і сховалася у нірку. Там у мене м’якеньке гніздечко. І тільки-но засинати почала, а тут чую: галас якийсь. Дай, думаю, подивлюся, хто це. А це ви. Тож, здоровенькі були, Матінко Черепахо!

– Що ж виходить? Я запізнилася на ваш день народження? – почала бідкатися Черепаха.

– Не треба так журитися, – ввічливо відповіла Жабка. – Наступного літа чекаю вас до своєї господи.

Заспокоїлась Матінка й опам’яталася:

– А ваш подарунок? Він же у цьому вузлику!

Заблищали очі у тітоньки Жаби: – Швиденько показуйте, добродійко.

– Зараз, зараз, – мимрить Черепаха і вузлика розв’язує.

Подивилась туди тітонька Жаба і застогнала від розчарування, бо подарунок увесь почорнів, павутинням вкрився. Казна-що там і було. Тільки і махнула Жаба лапкою, застрибавши прямісінько додому.

А Матінка Черепаха всілася на березі річки і почала міркувати.

– Що це за несправедливість така? Я ж, бідолаха, навіть порозмовляти ні з ким не можу – не встигаю. У кого ж допомоги шукати?

Три дні і три ночі думала-розмірковувала Черепаха. А на четвертий – дивиться – пливе по річці дивна риба: світла, як Місяць, блискуча, як срібло, а на голові – чудернацька прикраса.

– Ти хто? – здивувалась Черепаха.

– Я – Оселедцевий Королевич. Дізнався, що вам, Матінко, допомога потрібна.

Схопилась за серце Черепаха, навіть розпитати позабула: звідкіля дізнався, як знайшов? А Королевич далі веде:

– Яка ваша мрія, Матінко?

– Ніколи й нікуди не запізнюватися, – тільки й промовила Черепаха...

Незабаром потемніло у неї в очах, запаморочилася голова. А коли роздивилася Черепаха – від несподіванки ледь не потонула: виросли в неї замість лапок плавці. Великі та сильні. Як змахнула ними Черепаха, як попливла швидко-швидко.

– Як гарно! – захоплено шепоче собі. – Тільки де ж мій доброзичливець? Треба ж йому спасибі сказати!

Озирнулася: вода навкруги...

Ось з того часу і з’явилися морські черепахи. Це дочки та онучки самої Матінки Черепахи, яка з Оселедцевим Королевичем зустрілася.