Читати книжки он-лайн » Любовні романи 💘💔💏 » Вихор почуттів, Ксенія Стрілець

Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

47
0
В повній версії книги "Вихор почуттів" від автора Ксенія Стрілець, яка відноситься до жанру "Любовні романи 💘💔💏", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Вихор почуттів, Ксенія Стрілець» від автора - Ксенія Стрілець, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Любовні романи 💘💔💏" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець" з друзями в соціальних мережах: 
В останню мить Аліна наважується на подорож у гори, щоб втікти від проблем. Свіже повітря, веселі розваги та нові знайомства, те що треба, аби привести думки до ладу.
Навіть короткий курортний роман з місцевим таксистом здається їй гарною, ні до чого не зобов'язуючою, ідеєю. Та чи таким вже і коротким виявиться той роман, та чи насправді Слава виявиться тим, за кого вона його прийняла?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 106
Перейти на сторінку:
Пролог

Дівочвечір в компанії найкращих подруг набирає обертів, але відвідування вбиральні ніхто не відміняв. Катя та Соня, з обох боків тримають мене попід руки і ми сміючись без причини, як три дурепи, пробираємося через натовп, щоб припудрити носики. Та черга така довга, що поки ми потрапимо в середину, може статися біда.

– Пішли в службовий туалет, – з дуру пропоную подругам.

Я працюю тут офіціанткою, і знаю всі ходи, але сьогодні не моя зміна, а отже ми не маємо права  туди заходити, але іншого виходу я зараз не бачу.

Ноги нас з Катею тримають поганенько, а язики трохи заплітаються, але ми собі в цьому не зізнаємось. І все це через неймовірну кількість коктейлів, яку ми з нею випили за останні декілька годин.

Коли твій, без п'яти хвилин, чоловік працює барменом у нічному клубі, кількість випитого алкоголю ніхто не рахує. Ось і ми математикою не займались, а просто насолоджувались вечором.

– Стій! Там хтось є, – Соня зупиняється посеред дороги і починає прислуховуватись. 

В роздягальні для персоналу, що розташована в кінці коридору, горить світло й чути звуки. Катя, наче ніндзя, навшпиньках крадеться до дверей, а я хапаю її за руку намагаючись зупинити. Не наша це справа, хто там і чим займається. Нас взагалі тут не має бути.

Ми і самі з Олегом, на початку стосунків, забігали до роздягальні на перерві аби поцілуватись без зайвих свідків, тому я не хотіла, щоб вона комусь завадила. Але цей п'яний локомотив, на ім'я Катруся, неможливо зупинити. Тому нам із Сонею нічого іншого не залишається, як плентатись слідом,  сподіваючись, що нас ніхто не побачить, бо дві п'яні дурепи, що крадуться коридором, та третя, що намагається їх зупинити, те ще видовище.

Катя зазирає у роздягальню й завмирає, а я від несподіваної зупинки врізаюсь їй у спину, і вже готова обуритись, як вона розвертається й рукою затуляє мені рот. Сказати, що мої очі майже з орбіт не вилізли від її вчинку, це нічого не сказати.

– Аліно, мені так шкода, – вона забирає руку від мого обличчя і відходить в бік. 

Я продовжую стояти на місці, нічого не розуміючи, аж поки сама не зазираю у злощасну роздягальню. Цього я не зможу розвидіти ніколи. 

Руки, що так міцно обіймали мене лише пів години тому, зараз торкаються чужого тіла. Підіймають спідницю білявки та стискають сідниці так сміливо та похабно, що від цього починає нудити. Губи, які цілували мене тисячу разів, тепер цілують чужу шию. Мій наречений притискає незнайомку до стіни так дико, наче намагається пробити нею стіну. А я хочу прокинутись і щоб це був лише сон. Страшний сон.

В художніх фільмах, коли дівчина заскочила свого коханого з іншою, то вона в сльозах тікає геть. Серйозно?! Як?! Я не можу поворушитись, мої ноги, наче дві гирі. Я хочу закричати, але не можу вимовити а ні звуку. Я хочу заплющити очі, але не можу опустити повіки.

Катя тягне мене за руку, щоб піти, але я не ворушусь. Стою на місці, як вкопана і продовжую дивитись. Чим більше я дивлюсь, тим менше я себе розумію. Чому я не плачу, чому не зриваюсь на істерику. Я не відчуваю болю за зраду, я відчуваю лише злість. Злість і ненависть. І можливо ще відразу. 

А пристрасна білявка, не така вже і незнайомка. Хто б міг подумати. Наташа, дівчина його найкращого друга і за сумісництвом нав'язана мені "подруга", яка з дня у день жужжала, як мені пощастило з нареченим.

Відчувши нашу присутність, бідолашна зіскакує на підлогу, та так різко, що могла пошкодити життєво важливий орган свого коханця. Незадоволений її діями, він і сам озирається через плече.

– Що ти тут робиш? – зло випльовує, та не поспішаючи натягує свої джинси.

Це він мені? Серйозно? Що я тут роблю? А як же  "Люба, це не те, про що ти подумала". Мені завжди подобалось коли у фільмах, чоловіки говорили ці слова, у той час, як на них зверху стрибали коханки. Але здається, що саме мій фільм не голлівудський.

За цей час я ні на крок не зрушила зі свого місця, але коли він рушив у мій бік, ноги на автопілоті почали здавати назад у темний коридор. Ось тепер я готова була бігти, тільки б він мене не торкався. Тільки від побаченого мені захотілось прийняти душ, не кажучи вже про його дотик.

– Пішли, поговоримо, – бере мене під лікоть і знову тягне у роздягальню.

Його скляний погляд і запах алкоголю розтормошили мій інстинкт самозбереження і я упираюсь ногами в підлогу. 

– Нам більше нема про що говорити, ні зараз, ні будь-коли ще. Весілля не буде! – вириваю руку з його хватки. – Мені цікаво, я одна така сліпа дурепа чи Антон теж не в курсі твоєї міцної дружби з його дівчиною?

Що я там казала про інстинкт самозбереження? Забудьте.

– Тільки спробуй йому щось сказати.

Різкий біль від руки, що стискає моє горло, остаточно скидає пелену наївності з моїх очей. Бачу перед собою лише лютий погляд, вже чужої мені людини, та Катю, яка відчайдушно б'є його кулаками та кричить, щоб він відпустив мене.

Тримаюсь за його руку, але не маю сили відштовхнути її. Відкриваю рота в надії зробити вдих, в той час, як сльози течуть по моїх щоках.

Коридором біжить Соня і тягне за собою нашого охоронця Стаса. В цей час хватка на шиї слабшає, і я від безсилля падаю на брудну підлогу, жадібно хапаючи повітря. 

– Вдома поговоримо, – кидає зверхньо і йде геть.

Налякані, але миттю протверезівши, ми поспішаємо на вихід з клубу, покидаючи святковий вечір на честь мого заміжжя, яке вже не відбудеться.

Вибігаю на вулицю та згинаюсь опершись руками на ноги. Жадібно хапаю ротом свіже повітря. Кожен глибокий вдих по трохи заспокоює мої серце, яке калатає, що навіжене. Вітер безжально б'є по обличчю та боляче щіпле щоки, по яким все ще біжать сльози. Торкаюсь шиї, яка й досі відчуває тиски чоловічих рук, але вже не рідних. 

– Треба швидше їхати звідси, поки він не вийшов, – Соня біжить до автівок таксі, що вишикувались вздовж тротуару поруч з клубом,  в очікуванні клієнтів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вихор почуттів, Ксенія Стрілець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"