Читати книгу - "Людина – найсильніша, болгарська казка"

Якось зібралися звірі, щоб вибрати з-поміж себе царя, і всі сказали:

– Хай буде лев!

Лев запишався і мовив:

– Нема від мене сильнішого на землі!

Старий ведмідь із перебитою лапою – його вдарив був якийсь чоловік – сказав левові:

– Не хвались, бо на світі є сильніший від тебе!

Лев скочив і крикнув:

– Хто сильніший від мене?

– Людина! – відповів ведмідь.

– А де вона є?

– Вийди в поле і знайдеш людину.

Трохи згодом ішов лев полем і побачив коня. Підійшов до нього і з острахом запитав:

– Хто ти?

– Чи ти не бачиш, хто я? – здивувався той.– Я – кінь.

– Але хто тебе тут прив’язав? – допитувався лев.

– Людина!

– А де ж вона?

– Пішла в ліс,– сказав кінь.

Пішов лев у ліс. Там побачив воза й запряжених волів, підійшов ближче і спитав їх:

– Ви хто?

Ті йому відповіли:

– Воли!

– А чого ви стоїте запряжені?

Воли йому сказали:

– Людина нас запрягла, і ми не можемо рушити з місця, бо тоді будемо биті!

Лев злякався ще більше й запитав волів:

– А де людина?

– Ну-у-у, іди лісом, побачиш її!

Пішов лев лісом, побачив буйволів і питається:

– Хто ви?

Ті йому відповіли:

– Буйволи!

– А чого ви тут стоїте?

– Чекаємо, коли прийде людина; вона пішла в ліс рубати дрова, а як прийде, складе їх на воза, сама вилізе на нього, візьме сопілку та й заграє, а ми потягнемо воза.

Посунув лев далі в ліс, та глянув угору і побачив на дереві людину. Підійшов до дерева, став оддалік і питає:

– Хто ти?

– Я людина.

Лев тоді й каже:

– Я прийшов поборотися з тобою, бо казав один ведмідь, що ти сильніший від мене!

Чоловік злякався, але відповів леву:

– Я злізу поборотися з тобою, але ти спершу покажи, який ти сильний. Звали он те дерево – тоді поборемось.

Чоловік надумав перехитрити лева, щоб він затупив свої кігті й зуби об дерево, а тоді вже боровся з ним.

Схопив лев дерево, вчепився кігтями, вгризся зубами, перегриз, штовхнув його, і дерево упало. Падаючи, воно придавило леву задні ноги. Тоді чоловік зліз на землю, взяв сокиру і прибив лева. Потім накидав дров на воза, поклав і лева зверху, сам сів на передку і грає на сопілці. Дорогою лев якось прийшов до тями, але не ворушився – боявся бути битим. От приїхали в село, до чоловікової хати, і він гукає:

– Жінко, жінко, відчини! Везу дрова ще й кожуха, щоб тепло було тобі взимку.

Вийшла жінка з дітьми назустріч. Схопив чоловік лева за хвоста і стяг з воза. Лев од страху – аніруш.

Діти кажуть:

– Тату, ти вбив такого великого ведмедя!

Потім пішли в хату вечеряти, а лева залишили надворі.

Коли це як закричать, як зарепетують у хаті! А то кішка поїла рибу, що жінка насмажила на вечерю; чоловік спересердя схопив кочергу і ну бити кішку. Та занявчала і ледве втекла, вискочила надвір.

А лев чув, що когось б’ють, і так уже боявся!

Побачила кішка лева, що лежав посеред двора, і почала його душити та смикати за вухо. Лев обережно зиркнув, побачив, що то кішка, і спитав тихо:

– Кого ото били, що було стільки крику?

Кішка відповіла:

– Мене!

– А за що?

– Я поїла їхню рибу, за те й били.

– І тобі не боляче? – питається лев.

Кішка відказала:

– Чи ти не бачиш? Мене сто разів на день б’ють, як хочеш знати. Бачиш, я у них поїла рибу, прийшла до тебе і знову приглядаюсь, що б його поцупити.

Лев, почувши таке, подумав: «Справді, нема на землі сильніших від людини й кішки»,– скочив на ноги та й дав тягу до лісу. Там здибав того кривого ведмедя і сказав йому:

– Таки ти правду мені казав, а я тебе не послухав. Пішов і на своїй шкурі спізнав, що нема дужчого за людину. Тільки кішка може мірятися з чоловіком силою і тільки вона його не боїться.