Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд

Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

56
0
В повній версії книги "Зіграємо в сім'ю, сестричко?" від автора Соломія Даймонд, яка відноситься до жанру "Сучасна проза 📚📝🏙️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд» від автора - Соломія Даймонд, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Сучасна проза 📚📝🏙️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд" з друзями в соціальних мережах: 
16+ Неймовірний аромат яблучного пирога заставляв волосся на моїх руках ставати дибки. Чому ця дівчина пахла так солодко, що мені хотілось її з'їсти? Та окрім чудового запаху в неї ще було чудернацьке накладне волосся, бездонні голубі очі та гострий язичок. Коли моя зведена сестричка мовчала, то здавалось мені прекрасним ангелом, який навіть комашці не завдасть шкоди, але як тільки вона починала говорити, то мені хотілось закрити їй рот. Чому батько вирішив одружитись знову? Якби цього не сталось, то мені б не прийшлось жити в одному домі ж цим нестерпним дівчиськом. Мія Даймонд — маленька надокучлива сестричка, яка вирішила звести мене з розуму. Та мене так просто не проведеш. За її самозакоханою усмішкою ховається щось набагато більше. Я дізнаюсь, що вона приховує від мене.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 86
Перейти на сторінку:
Пролог

*Алекс

Я сидів на дорогому шкіряному дивані й дивився у вікно, поки батько намотував кола по кімнаті. Обличчя напружене, руки зімкнуті за спиною, важкі видихи. Він явно нервує. Я не розумів причини мовчанки й стривоженості тата й запитально глянув на нього, піднявши одну брову. Той зробив глибокий ковток повітря, сів навпроти мене і глянув прямо у вічі. Його холодний погляд явно не означав для мене чогось хорошого. 

— Алексе, я одружуюсь, — з легкою посмішкою на лиці промовив батько.

Здавалось, що він говорить про якісь буденні речі. «Алексе, я їду на роботу"  чи "Алексе, нам потрібно вже йти». Він говорив так, неначе це якась повсякденна річ і це одразу здивувало й розлютило мене. 

— Що? — Можливо, мені все-таки причулось? Я в надії схрестив пальці за плечима. Нехай він скаже, що це невдалий жарт. Нехай він скаже це і ми покінчимо з цією дурнуватою розмовою.

— Нещодавно я зустрів жінку, яку дуже сильно покохав і ми з нею одружуємось. Завтра зранку вони вже будуть тут. Ми вирішили не робити пишного весілля, а просто розписатись, тому не плануй на завтра нічого. Тепер в тебе появиться мати й зведена сестра. 

У мене склалось враження, що це якесь жахіття і я просто сплю. Мені хотілось зараз прокинутись у своєму ліжку і відчути обійми матері. Вона завжди була поруч, коли мені снились жахіття. Та цього не сталось. Я прокліпався, але батько нікуди не зник. Він все ще стояв переді мною, пильно вдивляючись в моє обличчя. Його карі очі неначе хотіли простежити хід моїх думок, але їм це не вдавалося.

— Моя мати померла десять років тому і іншої мені не потрібно! — ображено промовив я. Як він тільки посмів назвати чужу жінку «новою матір’ю»? Він говорив про неї, як про якусь річ, яку можна легко придбати в магазині. Неначе вона була якимось клятим смартфоном, який поламався і в цьому не було ніякої проблеми, бо можна було купити новий! Та це була моя мама, а не якась річ, якій можна знайти заміну.

— Алексе, спокійно. Я знаю, що ти дуже любив свою матір, але її більше немає. Ми повинні жити далі. — Я іронічно усміхнувся і встав з дивана. Гнів переповнював мене. Я міцно стиснув кулаки й мої руки почервоніли від болю. Хотілось щосили вдарити  по стіні, щоб фізичний біль міг заглушити душевний.

— Жити далі? Ти що знущаєшся? Жодна жінка не замінить мені матір, а тобі я ніколи не пробачу цю зраду. — випалив я, поспіхом покидаючи вітальню.

Я грюкнув дверима і вийшов з будинку, хоча вже було дуже пізно й темно. Мені не хотілось бачити батька. Він став для мене зрадником. 

В один момент спокійний вечір п’ятниці перетворився на якусь бурю.

Я просто йшов парком і намагався усвідомити все, що сказав мені батько за останні 10 хвилин. Він стільки часу приховував від мене стосунки з іншою жінкою, а зараз просто ставить перед фактом, що одружується. Можливо, якби він з самого початку сказав мені правду, то я б відреагував спокійніше, але ж він вирішив обманювати мене. Ненавиджу брехню!

Ноги самі привели мене на кладовище. Я сів біля старої могили, яка заросла кущовими трояндами ніжно-рожевого кольору. Улюблені квіти мами. Пам’ятаю, як ми з батьком садили їх тут. Він був таким засмученим і згорьованим. Тоді в його очах я бачив суцільну темряву і розпач. Здавалось, що він втратив частинку себе і більше не буде таким, як раніше. Я помилявся.

— Мам, привіт. Вибач, що так довго не приходив. — Я винувато глянув в бік. 

Лише тут я був справжнім, самим собою. Мама знала мене як маленького і доброго сина Алека, а всі інші — як самозакоханого мажора Алекса Грея. В цьому світі я довіряв лише матері, яка вже точно не видасть моїх секретів і прийме справжнім. Спогади з дитинства з’являлись в мене перед очима. Ми були дуже щасливою сім’єю. Мої батьки сильно любили один одного. Я думав, що так триватиме вічно, але в один трагічний момент мама покинула цей світ. Батько став моєю опорою і підтримкою, ми пережили це горе вдвох і я думав, що він справді кохав її. Хіба люблячий чоловік просто так забуде свою кохану і  приведе в дім іншу жінку? Для мене це  зрада! Не можна любити двічі чи тричі. Кохання буває лише одне...

— Мам, ніхто не може мені замінити тебе. Я не дозволю іншій зайняти твоє місце. В нашому домі було місце лише для одної місіс Грей. 

Дрібний дощик стікав по моїй джинсовці, а я все сидів і дивився на портрет мами. На цьому фото вона так гарно усміхалась. Протягом цих років найбільше мені не вистачало її обіймів. Вони були такими теплими й ніжними, в них я завжди знаходив спокій. Та більше я ніколи не відчую їх на собі й з власними страхами й проблемами прийдеться боротись самому. Я усміхнувся крізь сльози й підвівся з колін. Лише в цьому місці я дозволяв собі таку слабкість. За межами воріт кладовища я не проявляв своїх емоцій і завжди намагався сховати їх під маскою байдужості. Тут я міг скинути її, бо не було перед ким «грати свою роль». 

— Я буду не Алексом Греєм, якщо так просто змирюсь з цим шлюбом. Рано чи пізно я розлучу цих двох. Влаштую мачусі й зведеній сестрі таке пекло, що вони назавжди покинуть Нью-Йорк...
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд» жанру - Сучасна проза 📚📝🏙️:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"