Читати книжки он-лайн » Жіночий роман 👩💕📚 » Аномальні рідини, Наталія Ольшевська

Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

67
0
В повній версії книги "Аномальні рідини" від автора Наталія Ольшевська, яка відноситься до жанру "Жіночий роман 👩💕📚", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Аномальні рідини, Наталія Ольшевська» від автора - Наталія Ольшевська, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Жіночий роман 👩💕📚" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська" з друзями в соціальних мережах: 
Чи закінчується дружба, коли у ній з'являється кохання? Безумовно, якщо обоє бояться зізнатися. Крах подарує йому доньку та нещасливий шлюб, а їй надійне чоловіче плече, яке не має обличчя, бо вона їх замінює щойно чоловік у неї закохується. Але у долі свої плани. Нова зустріч неминуча. Тільки як вона закінчиться? "Застигаю за крок від неї, почувши лише голос, який пробігся колючими мурашками від шиї до кінчиків пальців, і зустрічаюся з до болю знайомим поглядом. Не можу зробити й кроку. Язик відмовляється вимовити бодай звук, а серце заходиться в шаленому галопі. У сонячному сплетінні прокидаються знайомі відчуття. Так я завжди реагував лише на неї." "Він змінився. Зовсім не схожий на того хлопця, якого я бачила востаннє. Переді мною стоїть дорослий чоловік." Історія безкоштовна.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Олег

- Богдано, потрібно поговорити, - починаю з порогу спальні. Немає сенсу відкладати цю розмову. Кремові відтінки у кімнаті, які від вранішнього сонячного світла здаються золотистими, зовсім не приносять затишку, який обіцяв дизайнер. Натомість викликають нестримне бажання зашторити кляті вікна та руйнувати цю показну ідилію.

- Так, котику, - муркоче, наче вчора нічого не трапилося, кладе щітку, якою щойно розчісувала довге біляве волосся та відразу підіймається з-за туалетного столика, розв’язуючи короткий чорний халат, щоб продемонструвати такого ж кольору мереживну білизну на ідеальній фігурі. Навіть не опускаю погляд.

   Ігноруючи мою байдужість, жінка обвиває руками мою шию та тягнеться, щоб присмоктатися до неї губами. Зовсім не ніжно відштовхую її за плечі.

- Що ти в біса витворяєш?

- Олежику…

   Я втомився. У мене не лишилося сил терпіти це нестерпне та нав’язливе стерво. Я з самого початку знав, що цей шлюб - погана ідея. Вона впилася у мене своїми хижими пазурями в надії бути щасливою, а в результаті нещасними стали не лише я і вона. Це давно потрібно було припинити. А ще краще – взагалі не розпочинати.

- Припини!Скільки тобі говорити, що мені це нецікаво! Ти, - наголошую саме на цьому, - мене не цікавиш. А тепер облиш свої вологі фантазії та сядь і вислухай! – мій тон швидше схожий на гарчання, але інакше до цієї жінки слова не доходять.

   Богдана підтискає губи, закочує карі очі мало не під лоба та, не приховуючи роздратування, гепається на ліжко, ще більше оголюючи тіло.

- Що там? Кажи, бо я через дві години маю бути у косметолога.

- Я подаю на розлучення.

- Ні.

- Я не запитую, а ставлю тебе перед фактом. Все, що ти можеш зробити – це обрати одне з двох: розходимося мирно або воюємо. Крім доньки, мені з тобою ділити нічого. Але і тут все очевидно.

- Я не віддам її тобі! Якщо хочеш бути з донькою, тоді ніякого розлучення! Навіть не думай!

- Отже, воюємо. Вирішимо усе через суд.

- Суд завжди на стороні матері!

- Богдано, навіщо тобі Вероніка? Ти за п’ять років її життя ні дня не поводилася, як матір, хоч вдало прикидалася на людях та перед батьками. Годі. Цей шлюб був приречений ще до його початку. Вероніка не…

- Вероніка! Вероніка! Вероніка! Ти тільки про неї й говориш! Не встигла відвоювати тебе в однієї неотесаної дурепи, як ця мала шмаркачка…

- Досить! - криком перебиваю її вереск. – Не смій так говорити про мою доньку! І про НЕЇ теж! Саме через це у нас ніколи нічого не вийде. Ти думаєш, що люди народжені для твоїх примх, граєш ними, як ляльками! Та дозволь відкрити тобі таємницю - світ не крутиться навколо тебе, що б тобі не говорив та не обіцяв твій батько! Мені не потрібна така дружина. І моїй доньці не потрібна матір, у якої немає навіть крихти материнського інстинкту.

- Не потрібна така дружина? – репетує, сідаючи на ліжку. - У тебе хтось є, так?! Краща партія? Я так і знала, що ти мені зраджуєш! Хто вона?! Це та нова вчителька англійської? Чи хтось із фітнес-центру?! Кажи! – верещить, як банші.

   Знову згадую, яку ганьбу пережив у школі, коли вона напала на мою колегу під час розмови про травму учня з її класу на уроці фізкультури. Богдана влетіла в учительську та влаштувала скандал. Ледь втримав її, щоб не видерла очі класній керівниці хлопчика.

- Я тебе, мабуть, розчарую, Дано, бо немає чим мені дорікати, але за усі п'ять років цього клятого шлюбу подружньої зради я так і не здійснив. На відміну від тебе.

- І ти мене ще звинувачуєш?! І подружнього обов'язку ти ні разу не здійснив! Мені двадцять сім років, я молода і красива, а мій чоловік мене не хоче! Навіть спить в іншій кімнаті! А я хочу любові і ласки! Що я мала робити?

- Не звинувачую, мені байдуже. Абсолютно. І ти знала про це з самого початку. Заведи хоч гарем з коханців. Після того, що трапилося вчора, я маю твердий намір дистанціювати тебе від Ніки. Я не збираюся забороняти тобі з нею бачитися, якщо у тобі раптом прокинеться любов до доньки, але розлучення неминуче. І жити вона буде зі мною. Я не дозволю тобі з неї знущатися.

   Богдана, змінюючись в обличчі,  зривається з ліжка і падає на коліна, хапаючи мене за ноги.

- Олежику, не йди! Я кохаю тебе! Я не зможу жити без тебе! Благаю! – з очей вже котяться крокодилячі сльози. Більше я на це не поведуся. – Прошу, любий, я все виправлю, - тягнеться до поясу моїх штанів. Відкидаю її руки та виходжу зі спальні.

   Жінка не здається та біжить за мною до кімнати Ніки, де я починаю збирати її речі. Рожеві стіни та антураж спальні принцеси не пробивають її на сентименти в сторону дитини.

- Олеже, будь ласка, я спробую…

- Що ти спробуєш? – гаркаю, розвертаючись до неї обличчям. – Полюбити власну доньку, яку ти мала б любити з першого дня її життя?

- У мене була післяпологова депресія!

- Богдано, Вероніці п’ять років, а не п’ять днів чи навіть тижнів! Скажи, скільки разів ти взяла її на руки, тому що просто захотілося притиснути її до себе? Як часто ти її обіймала? Говорила, що любиш? Як часто ти вставала до неї вночі, коли вона плакала? Змінювала підгузки? Гуляла? Водила до лікаря та не спала ночами, коли вона хворіла? Яке слово вона вимовила першим? Пам’ятаєш її перші кроки? Мовчиш?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аномальні рідини, Наталія Ольшевська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"