Читати книгу - "Мандрівники і вовки, угорська казка"

Було собі, а може, й не було по той бік глибокого синього моря яйце.. Схотіло воно рушити в мандри. Котилось, котилось, аж ось його перестріла качка.

Питає качка:

– Куди ти котишся, яйце?

– Та хочу податися в мандри.

– Я теж піду з тобою. Ходім разом.

Ідуть вони, довго йдуть, коли це перестріває їх півень.

– Куди ви йдете? – пита він.

– Мандрувати.

– Я теж піду з вами.

Ідуть вони, довго вже йдуть, коли перестріває їх голка.

– Куди ви зібрались? – питає голка.

– Мандрувати.

– Я теж піду з вами.

Ідуть вони, знову довго йдуть, коли їх перестріває рак.

– Куди ви чимчикуєте? – питає рак.

– Та ось подалися ми гуртом у мандри.

– Я теж піду з вами. Веселіше буде.

Дорогого мандрівники зустріли ще вола й коня. Ці теж приєднались до них.

Ішли вони нивами, лісами, через гори й долини, аж до вечора. Коли вже почало смеркати, побачили невеличку хатинку. Дуже зраділи мандрівники, що не доведеться ночувати просто неба. Зайшли в хату і розташувалися хто де.

Яйце зарилось у гарячий попіл.

Качка з півнем вилізли на піч.

Рак поліз у діжку з водою.

Кінь розлігся посеред хати, а віл у сінях.

Голка встромилася в рушник.

А в цій хаті жило дванадцятеро вовків. Пізно ввечері вони повернулися додому.

Вожак ще в сінях понюхав повітря й каже:

– Чую чужий дух. Хто це зважився зайти до нас?

Тут обізвався найсміливіший з вовків і сказав, що не боїться нікого й нічого. Він увійшов у хату і поліз на піч по сірники, щоб запалити лампу.

Почули те качка й півень та як загаласують! Злякався вовк і поліз у піч по жарину. Тут яйце тріснуло й розлетілось на шматочки – гарячий попіл засипав вовкові очі. Побіг вовк до діжки, щоб промити очі, а там рак ущипнув його за ніс. Кинувся він до рушника, щоб витерти очі, та його вколола голка. З переляку стрибнув він на середину хати, а там кінь почав гатити його під ребра копитами.

Метнувся вовк із хати, та в сінях віл настромив його на роги і викину? аж за тин.

Почав вовк з переляку гукати іншим вовкам:

– Рятуйтесь, рятуйтесь! В нашу хату забралися чорти! Стромляю лапу у попіл – стріляють з рушниці, кидаюсь до діжки – ріжуть ножицями, хапаюсь за рушник – відьма коле голками, біжу до дверей – викидають мене кочергою. А в сінях настромили на залізні вила. Один гука: «Вище, вище, вище!» Другий волає: «Подавай його на горище!» А потім гепнувся я, аж зірки з очей посипались.

Кинулись вовки навтікача. Так дременули, аж закуріло слідом за ними.