Читати книгу - "Красуня та Чудовисько, Ясміна Лав"

Марта

       - В далекому-предалекому королівстві жила одна мила принцеса . Вона була настільки гарна ,що кожен проходячи повз милувався її красою. Та це була не єдина її перевага . Дівчина була добра ,розумна та смілива.
Король та королева пишалися дочкою і безмежно любили ,але за правилами королівства принцеса мала вийти заміж у день її повноліття...

-А що значить повноліття ?

Відриваю погляд від книжечки з казками і дивлюся в голубі ,наче небо , маленькі оченята . Вони блищать інтересом, і я посміхаюся.

- Повнолітні . Так називають хлопчиків та дівчаток ,яким виповнилося вісімнадцять років.
- А чому принцеса повинна виходити заміж так рано? - запитує білява дівчинка, чотирьох років.
- Напевно ,тому, що в той час в королівстві були такі закони.
- Ооо... А якщо вона не встигне зустріти свого принца до того часу ?- з цікавістю дивиться на мене маленький ,кучерявий хлопчик.
- Ну,.. думаю нам потрібно дочитати до кінця казку і дізнатися ,чи зустріне принцеса свого принца....
-Так, так....читай далі...
Проноситься по всій кімнаті і я не можу стримати посмішку.
І продовжую читати дитячу книжечку...

Діти слухають з захопленням, раз у раз  ставлячи питання. І я згадую себе в такому ж віці...
Нам також в садочку читали казки. 

Моя мама читала ....
А зараз мами вже немає поруч . Та я сподіваюся, що вона дивиться на нас з татом, з неба, і гордиться моїми успіхами.

- Я так і знав що вона зустріне свого принца... - каже ,обурившись Сашко, коли я закінчую читати казку .
- А ти хотів би ,щоб вони не зустрілися?- питаю ,з усмішкою.
- Це ж не правдиво... Ось тобі ,Марто , також вісімнадцять. Ти зустріла свого принца ?
- Взагалі, мені вже дев'ятнадцять... А на рахунок принца...
Кожна дівчина зустрічає свого принца у той час ,коли це потрібно обом . Напевно ,мій час ще не настав...

- Все,все ...всі ідемо обідати.- в кімнату заходить Алла Миколаївна, директор дитсадка.
А для мене просто тьотя Алла, найкраща подруга моєї мами. 

Вони працювали разом ,і були наче сестри.

- Замучили тебе ці "чомучки" ?- питається жінка.
-Та ні, ви ж знаєте ,мені це тільки в радість.
- Чому ж тоді не пішла в педагогічний?
- Перекладач ,також потрібна професія .
- А ще - більш оплачувана...- сміється тьотя Алла і ми ідемо до виходу.

     ***

Після смерті мами я довго не могла заходити на територію цього садочка . Навіть близько проходити не могла ,все нагадувало її.
Та через рік я зрозуміла що тут знаходжу спокій і почала приходити двічі на тиждень .
Допомагала чим потрібно , гуляла з дітьми ,готувала на кухні з кухаркою і читала діткам казки ,як ось сьогодні...
Таким чином ,мені здається , я знаходжуся ближче до мами ...
Так як її дуже не вистачає у моєму житті.

Та в мене є чудовий тато... І він дуже старається для мене. Тільки бачимось ми мало . 

У мене навчання ,а тато працює охоронцем ,доби через дві ,в великій ,сучасній компанії , а крім цього знаходить підробіток у вихідні ,щоб оплачувати моє навчання в університеті.
Я хотіла допомогти , та він настояв на тому ,що я весь час повинна присвячувати навчанню , що я і роблю.

Мабуть ,тому і принца нема часу зустріти . Усміхаюся своїм думкам , крокуючи бруківкою біля нашого під'їзду.

    ***

- Татку, я вдома!- говорю голосно ,заходячи у двері і скидаючи з ніг кросівки.
- Обід готовий... Мий руки.- чую рідний голос ,з кухні.

Сходивши в ванну , забігаю на кухню і цілую тата в щічку, на що він усміхається і кладе на стіл тарілку з картоплею .

- Сідай ,сідай ... Салат майже готовий.

Умощуюся на стільці і наминаю за обидві щоки. Зголодніла...жахливо.

- В садок забігала?- питається тато ,сідаючи за стіл.
- Угу... Казку сьогодні читали.
- Тобі б краще трохи відпочити після пар ,а не з цими дітлахами возитися.
- Я з ними і відпочиваю... І ми про це вже говорили...

Усміхаюся татові . Він зітхає ,та повертається до обіду.
Не те щоб він проти моїх походів у сад ... Просто переживає за мене .

 І я стараюся  це розуміти.

      ***

Вечір проходить за навчанням . В цілому, як і завжди.
Тато сьогодні у нічну зміну ,тому в квартирі тиша.

Відкладаю конспекти, роблю собі чай з лимон і виходжу на балкон. На вулиці тепло ,хоч ще тільки березень.
Небо вкрите зірками ,а з-за хмаринки випливає півмісяць...
Так гарно ...та насолодитися не дає гул машин за сусіднім домом...

Хоча і народилася в місті і звикла до цього нескінченного шуму ,але мені завжди хотілося тиші. Мріяла про свій будиночок за містом. Невеликий ,з гарним садом ,можливо навіть городом ...і великими клумбами ,засіяними квітами.
Так, чого ж мріяла ... Я і зараз про це мрію.
Можливо колись я зможу втілити це в життя.

Мої думки перериває голосна музика і біля нашого дому зупиняється машина ,через хвилину з неї виходить моя сусідка і шле водієві на прощання повітряний поцілунок ,а потім іде в під'їзд.

Я живу на восьмому поверсі,та навіть звідси бачу ,що дівчина не твереза...і посміхаюся.
Ось так треба проводити вечори в моєму віці ,а не сидіти вдома...
Ні,я не заздрю... Просто в університеті мене всі називають заучкою і це трохи дістало...

Але зараз так треба ...

 Так треба.

      ***

Прокидаюся від звуку будильника і вставши ,направляюсь у ванну кімнату.
Настрій ніякий взагалі ...
По інерції умиваюся, одягаюся ,снідаю і на навчання.

Пари тягнуться довго, а я взагалі десь літаю думками... Навіть дістала зауваження ,тому що не змогла виконати завдання. Хоч і знала відповідь на нього ,та не змогла зосередитись...

На серці не спокійно ...
Як тільки починається перерва набираю номер тата.
Не відповідає...
Набираю ще ,і ще... Ні, нічого.
І на душі скребуть кішки...