Читати книгу - "Мій бос, Стася Павлів"
- Жанр: Сучасний любовний роман 💑💕📚
- Автор: Стася Павлів
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Згідно Бернській конвенції цей твір захищений авторським правом. Копіювання та розміщення твору або його фрагментів забороняється без згоди автора.
Привіт, любий читачу!
Буду щиро вдячна за відгуки і критику. Це моя перша книга, тому прошу дати їй шанс!
Сидячи в прийомній вона розглядала картини, в більшості це були репродукції картин Олександра Богомазова. Софія любила авангардизм ще з часів художньої школи. Особливе місце в її сердечку займав саме Олександр Костянтинович.
Хотілося б стати художницею але стала мамою, а ще бухгалтером. Проте Софа обожнювала свою донечку, яка була як дві краплі води з нею. Блондинка з темними карими очима і манюнім носиком. Вона не планувала народжувати так рано та взагалі хотіла отримати художню освіту, подорожувати. Та сталося, не так як гадалося. Перший хлопець, закоханість... Так-так, саме закоханість, тепер вже сміливо можна було собі в цьому зізнатись.
Закоханість. Вмовляння. Погрози. Перший секс. Біль. Вагітність.
Батьки були в шоці, їхня відмінниця, єдина донечка, завагітніла в сімнадцять! Добре що в кінці навчального року і школу змогла закінчити, із золотою медаллю. Нехай не кажучи, але Соня розуміла, що частково винні батьки. Через постійне навчання, позашкільні гуртки та тотальний контроль татка, в неї не було друзів. А тут Олежик на своїй «Таврії» яка залишилась йому від батька. Звичайно хотілось чоловічої уваги, та ще й хлопця старшого за неї.
Із роздумів витягнув жіночий голос.
–Софія Павлівна? Проходьте, на Вас вже чекають.–сказала пухкенька жіночка, в червоній сукні з білим горошком.
Що ж, час Х настав, перша справжня робота в компанії чекала на неї, дякуючи однокурснику Євгену, який запропонував її кандидатуру начальству.
В просторому світлому кабінеті стояв чорний диван, два крісла, скляний стіл і за цим столом сидів чоловік, на вигляд не більше тридцяти, із гладко виголеним обличчям і зачесаним назад, темним волоссям. На ньому була розстібнута на два ґудзика, біла рубашка, натягнута на грудях як нерви самої Софії. За декілька секуд вона зрозуміла, що занадто довго витріщається на чоловіка. Але той не подав виду, жестом вказав на одне з крісел перед собою. Сам же він встав і обперся на стіл, схрещуючи нога на ногу. Він був високий і міцний. Соня мимоволі сковтнула.
-Доброго дня! Я перепрошую, мене попереджали, що співбесіду проводитиме Костянтин Михайлович.
Чоловік посміхнувся і Софу кинуло в піт, вона вже пожалкувала, що одягла цю стрйчеву сукню, хоч вона і вдало підчеркувала її фігуру, проте дуже парила.
–Я Вам не подобаюсь? –запитав чоловік з зухвалою посмішкою.
–Що Ви, вибачте! – переминаючи пальці. –Просто з Костянтином Михайловичем ми вже знайомі.
–Олександр Костянтинович, – подаючи руку. –Новий Генеральний директор «Столичної мрії».
Соня ледь помітним жестом витирла долоню об сукню і потисла Олександру Костянтиновичу. Подумала що рано пішов на пенсію його батько.
Ніби прочитавши її думки:
–Батько побудував собі кав'ярню в центрі міста і тепер керує нею з мамою..– з посмішкою на один кутик, розповідав Олександр.– Давно хотів все скинути на мене і займатись більш простими справами.
Софія зраділа про себе, це її перша серйозна співбесіда і вона не очікувала такої легкої манери від роботодавця. Раніше вона працювала бухгалтером стоматологічної клініки в їхньому будинку, та то були вже знайомі люди та й роботу всю вона виконувала вдома.
–Роскажіть щось про себе? – спитав.
–Я закінчила «Київський технікум електронних приладів» за спеціалізацією «облік і оподаткування». Окрім цього завершила курси підвищення кваліфікації...
–Зачекайте,– перебив,– розкажіть яка Ви.
Софія знітилась, та Олександр і сам не знав чому він хотів дізнатись більше про неї. Чому вона так нервується в його присутності. Чи натуральна вона блондинка. Чому така розкішна дівчина хоче працювати бухгалтером. Також Олександра мучило чому він, людина яка завжди розмежовувала особисте і роботу, розглядає свою потенційну співробітницю як об'єкт бажання. Але знав одне, в нього є цікавіше пропозиція для неї.
–Ну, мені двадцять три роки, я все життя живу в цьому місті, обожнюю Богомазова. –випалила вона і почервоніла.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій бос, Стася Павлів», після закриття браузера.