Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » На краю ненависті, Уляна Пас

Читати книгу - "На краю ненависті, Уляна Пас"

45
0
В повній версії книги "На краю ненависті" від автора Уляна Пас, яка відноситься до жанру "Сучасна проза 📚📝🏙️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «На краю ненависті, Уляна Пас» від автора - Уляна Пас, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Сучасна проза 📚📝🏙️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "На краю ненависті, Уляна Пас" з друзями в соціальних мережах: 
Повернувшись додому після року відсутності, з’являється надія, що тут залишуся надовго. У перший же день потрапляю у неприємну ситуацію та наживаю собі ворога в обличчі багатого чоловіка, котрий вважає, що світ крутиться лише навколо нього. Ну що ж, я також не проста дівчинка, котра готова миритися з усім. Напевно, варто показати цьому самозакоханому плейбою, що не все так, як він думає. Головне - щоб після моїх повчань ми обоє залишилися цілими та неушкодженими, адже напруга між нами просто шалена, мало іскри не літають... А доля, наче навмисно, зіштовхує нас раз за разом. Цікаво: для чого? <a class="btn btn-danger" href="https://booknet.com/uk/book/na-krayu-kohannya-b334964 " rel="nofollow" target="_blank">Частина друга</a>

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:
1.

Літак. Аеропорт. Рідне місто. 

Я не була тут цілий рік і безмежно скучила за сестрою та батьками. Так вже склалося, що я вирішила не сидіти на одному місці й увесь свій час приділяла подорожам. Навіть навчалася далеко від дому, в зовсім іншій країні. Саме там і здобула освіту й стала професійним фотографом.  

Мій характер схожий на вітер. Я вільна, швидка та впевнена у собі. Я не пасую перед труднощами і не люблю, коли усе занадто просто. У мене багато друзів, але бувають моменти, коли я лечу в іншу країну абсолютно сама, щоб прогулятися визначними місцями та вдихнути дух історії.  

Коротше кажучи, інколи я сама від себе шокована.

Саме сьогодні я поверталася у Київ після довгої відсутності. За минулий рік працювала з кількома відомими виданнями, а також багато подорожувала. Коли сестра повідомила мені, що збирається заміж, я одразу ж зібрала речі. Мені уже  кортіло побачити того чоловіка, що полонив її серце.  

Покинувши будівлю аеропорту, довелося одягнути темні окуляри, щоб заховатися від сонячних променів. Я не попередила родину про своє повернення, тому що хотіла зробити сюрприз. Лише одній людині розповіла і саме зараз чекала на нього біля входу.  

Коли зовсім поряд зупинився чорний позашляховик Тойота, я не змогла втриматись і широко усміхнулася. Мій найкращий друг Іван Макаренко з’явився поряд через мить  й одразу ж стиснув мене в міцних обіймах. З ним я дружу ще зі школи і жодного дня не пошкодувала про те, що він мій друг. 

Звісно, усім дуже дивно, чому друг у мене хлопець, а не дівчина, як у всіх інших. І тут я можу відповісти так: хіба є різниця, якої статі твоя найближча людина? Він - моя споріднена душа, і цього достатньо, щоб довіритись йому повністю.  

- Амінко, ти навіть не уявляєш, який я щасливий побачити тебе! - доводиться випустити валізу, тому що Іван надумав покружляти зі мною просто біля входу. 

Голосно регочу, наче мала дитина, і цілую хлопця у щоку. А він, до речі, ще той красунчик. Високий брюнет із зеленими очима. Раніше нам часто говорили, що ми схожі, адже я також брюнетка, тільки очі у мене карі.  

- І я щаслива! - швидко відповідаю. - Сподіваюся, що ти нікому не розповів про моє повернення? 

- Ображаєш! - хлопець хмуриться, але усмішка все одно проривається назовні. - Я німий наче риба! 

Фиркаю, тому що актор з нього ніякий і, поки хлопець складає мою валізу в багажник, швидко сідаю за кермо. 

- Гей! Ти серйозно? - невдоволено кричить, відчинивши двері з боку водія. - Взагалі-то, це моя машина! 

- Ти ж знаєш, що я не люблю сидіти збоку, - мило йому усміхаюся і точно знаю, що Іван не буде мене проганяти.  

Він лише зітхає приречено й, обійшовши автомобіль, розміщується на пасажирському сидінні.  

Водити автомобілі я люблю. Круто, коли такий величезний залізний монстр піддається тобі й енергійно несеться по шосе. Тільки от я люблю спортивні машинки, щоб у вухах шуміло від швидкості. А ще краще, щоб це був мотоцикл. Так, на ньому я також вмію їздити.  

- Не розкажеш, що привело тебе додому після цілого року відсутності? - питає Іван, коли ми перетинаємо межі міста. - Тільки не говори, що вирішила осісти тут назавжди. Ніколи не повірю.  

- Альбіна повідомила, що збирається заміж. Я ж не можу пропустити таку подію, - швидко відповідаю. - До того ж я справді скучила за усіма. Моя робота в Мілані завершилася, тому можна вважати, що я на канікулах.  

- Сподіваюся, ти хоча б тиждень зможеш всидіти на місці, - фиркає друг. - І знову не втечеш кудись. 

- І я сподіваюся, -  хмикаю і зацікавлено озираюся навколо.  

Усе начебто так само, як було рік тому. Місто зовсім не змінилося, хіба що виросло ще кілька десятків височенних хмарочосів. Цікаво побачити своїх рідних, а особливо їхню реакцію на моє повернення. 

На щастя, батьки у мене хороші. У батька власний бізнес, тому я завжди жила в хороших умовах. Спочатку їм було важко змиритися з тим, що я хочу навчатися закордоном, а тоді залишитися там працювати. Зовсім скоро мені двадцять п’ять і час уже задуматись про сім’ю, але я чомусь вперто відганяю від себе ці думки. 

Не знаю чому так. Можливо, просто не готова осісти десь в одному місці, адже моя душа все ще прагне рухатись вперед. А може, річ у тім, що я не зустріла ще того чоловіка, з яким хотілося б зупинитися.  

Мої батьки живуть за містом, тому до їхнього дому доволі далеко. Та це нічого, адже зараз є можливість поговорити з Іваном, який чомусь не сильно поспішає ділитись зі мною останніми новинами. 

- А як у тебе справи? Уже пів року минуло, як ти розійшовся з Каріною. Нова дівчина з’явилася? 

- Навіщо мені дівчина? Я вирішив бути сам. Тобі ж ніхто не потрібен, - фиркає невдоволено. 

- До чого тут я? - дивуюся. - Ти ж знаєш мій характер. Я не вмію сидіти на одному місці довше хвилини. Рух - це моє життя. А ти інший. І я впевнена, що твоя майбутня дружина буде в захваті від тебе. 

- Ой, досить! - бурчить хлопець і дістає з заднього сидіння букет квітів. Гарний такий і просто величезний. - До речі, це тобі! 

Зупиняю автомобіль біля високих воріт, за якими живуть мої батьки, і здивовано витріщаюся на друга.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На краю ненависті, Уляна Пас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На краю ненависті, Уляна Пас"