Читати книгу - "Святковий подарунок долі, Віолетта Котова"

- Ну ти вийдеш, чи тебе витягати? Останній раз питаю! – почувся грізний голос чоловіка, якого було не розгледіти чітко через мокре та вологе скло. - Вийду… - прошепотіла собі під носа і потягнулася пальцями до ручки. Опинившись на холодному морозному повітрі я побачила вже здивований погляд незнайомця. – Добрий вечір! – зібрала всі сили та сказала впевнено та нахабно, наче це він винуватець того, що сталося кілька хвилин тому. - Добрий вечір! – відповів розгублено. – Не очікував побачити дівчину! - А кого ж Ви тут мріяли побачити? – я розуміла чому він подумав, що я чоловік. Через тоноване скло бачив темну спортивну куртку й чорну шапку, яка прикрила довге волосся, машина теж чорного кольору… Ну не люблю я червоний, або інші яскраві відтінки, як більшість жінок. - Про це я точно не мріяв!