Читати книгу - "Легенда про південний вітер, Анна Ліє Кейн"

«Чому він голий?»

Це була перша думка Міари, коли вона побачила посеред лісу чоловіка. Йому дивно пасувало пожовкле листя, в якому він лежав непритомним.

«Хто зміг так відлупцювати мисливця на драконів?» - друга думка продерлася через звивини мозку, які були зайняті тим, що зацікавлено аналізували картинку з органів зору. Очі без докорів сумління роздивлялися сильне тіло, рівні лінії, що розкреслили торс, об'ємні м'язи та світлу шкіру, яка зараз була вкрита синцями та саднами.

У минулі зустрічі відьма бачила цього чоловіка одягненим. На ньому завжди було багато шкіряних ременів для захисту і носіння зброї. Він був вправним мисливцем на драконів, слава про нього бігла попереду чоловіка. Та в цей ліс він прийшов за іншою здобиччю.

Його найняли демони, щоб зловити відьму.

Міару.

Та схопити відьму в лісі - наче шукати голку в соломі. Сама природа її оберігала. Особливо тут, на півдні гір, де магія вирувала в корінні старезних дубів та кремезних сосен, де вона стікала з гірськими річками, та літала в повітрі. Міара втекла дуже далеко від Шедана. Загубилася серед ялинок і скель, намагаючись сховатися якнайдалі від імператора, який залив кров'ю увесь континент, щоб створити свою Ізаріду мрії.

І чому той демон - Келвер ат Мілоу - настільки жадав панувати над усім світом? Навіщо він згубив стільки життів та знищив цілі культури?

У Міари не було відповіді на ці питання. Вона знала лиш те, що люди зараз надто слабкі, щоб протидіяти демонам, і єдині хто можуть зрівнятися з ними в силі, це такі, як вона - відьми. Саме тому їх винищували.

Новим найманцем, якого підіслали до Міари, виявилася людина. Високий сильний чоловік років тридцяти пʼяти. Міара побачила його вперше на стежині, коли йшла з села, де допомагала глядіти худобу, покращувала погоду та лікувала людей. Він щось роздивлявся на землі, ніби шукав сліди. За спиною в нього висів арбалет, на поясі чотири ножі та мотузка, але Міара відчувала, що зброї в нього набагато більше, ніж вона змогла побачити. Його обличчя перетинав шрам від кігтя дракона. Він починався на високому лобі, прямував вниз, розтинаючи брову, дивом не зачепив око, та закінчувався на широкому підборідді.

Мисливець помітив відьму майже одразу. На секунду вони завмерли, роздивляючись один одного, а потім одночасно застосували магію. Мисливець виявився сильним, Міару навіть відкинуло в кущі, і вона ще довго вибирала з темного волосся сухі колючки. Але чоловіка закрутило в ілюзорному лабіринті, на нього кинулися тіні, немов голодні собаки, вчепилися в руки, ноги та почали відривати шматки одежі. Все це звісно, йому ввижалося, але Міара встигла втекти та сховатися за Завісу, яка оберігала її маленький будиночок від випадкових перехожих.