Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова

Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова "

16
0
В повній версії книги "Ти, часом, не вампір?" від автора Аліна Гончарова, яка відноситься до жанру "Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова » від автора - Аліна Гончарова, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова " з друзями в соціальних мережах: 
Жахливо та неприємно, коли мама другий раз виходить заміж. Але ще гірше, якщо вона вийде заміж за вампіра, сама про це не підозрює. Ну а у того є несносний синок-вампір, Олександр. Ну а Ксенія… а Ксенію теж природа не обділила…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 82
Перейти на сторінку:
Глава 1.

— Ксенія, вставай!  - вивів мене з роздумів голос матері.

З незадоволеним виразом обличчя я дивилася на розпатлану матір, що увійшла до моєї кімнати.

Пардон, колишню кімнату, тому що зараз ми переїжджаємо в інший будинок.  І житимемо там із маминим майбутнім чоловіком, Сергієм Мировим .  Що ще гірше: цей пихатий індик є іноземцем і приїхав з-за кордону.

- Ксенія!  - повторила мама, намагаючись стримати роздратування, що так і рветься з неї назовні.  - Чому б тобі не взяти речі, що залишилися, і не спуститися вниз?

Я могла назвати кілька таких «чому», але вирішила не злити матір, бо демон у цій жінці ніколи не дрімав.  І це було перевірено неодноразово.

Внизу нас уже нетерпляче чекав Сергій, переступаючи з ноги на ногу.  Ах, так, я намагалася якось підняти з мамою питання на обговорення з приводу походження її майбутнього чоловіка, але вона відчитала свою недбайливу дочку, заявивши, що я начиталася дитячих книжок.

А я то тільки й сказала, що Сергій – вампір.  Ну, натякнула.  Дуже не прозоро натякнула.  Коли з'ясувалося, що «новий тато» не такий поганий, яким міг би бути, будучи кровососом, я трохи заспокоїлася і вирішила перетворити сказане раніше на безневинний жарт.

Мама була не проти, так що сильних і потужних проблем вдалося уникнути, та й Сергій так і не дізнався про мою поспішну заяву.  Цьому, до речі, не можна було не радіти, бо відразу почалися б нескінченні розпитування, мовляв, "а звідки ти про вампірів чула?"  і тому подібне.

- Давай речі, Ксеніє, - посміхнувся «татко», забираючи з моїх рук важкий рюкзак та пару сумок.  – Сьогодні ти познайомишся із Сашком.

- А це ваш друг?  - Замислено запитала я.

У слова Сергія я зазвичай не вникала завдяки природній лінощі і небажанню його слухати.

- Ні, Ксенію, це мій син.  Я ж казав тобі, – спокійно пояснив Сергій.

- Ах, так, - блін, ще й «братик» буде.

Хоч би не малолітній збоченець років одинадцяти-дванадцяти, бо спокійного життя мені точно не бачити.

З такими невеселими думками багатостраждальна Ксенія Гончарова (чур мене, Мирової ніколи не буде) залізла в чорний мерседес Сергія і влаштувалася зручніше на задньому сидінні.

Поки мама зі своїм залицяльником мило спілкувалися, я подивилася в невелике дзеркало, що висить поряд із місцем водія.  З нього на мене глянула вісімнадцятирічна дівчина з пишним каштановим волоссям і яскраво-зеленими очима.

Кхем, ну колір очей у мене від природи такий.  А цього року ще й школу закінчуватиму.  Ще тільки жовтень, але треба вже визначитися, на кого вчитися.  Мама і так постійно настирливо і явно натякає, що настав час уже давно визначитися з майбутньою професією.

Машина повільно зупинилася поруч із старовинним двоповерховим особняком середнього розміру.  Не чекаючи дорослих (якою я себе вже вважала, але іноді про це забувала), я вийшла з машини і, взявши нечисленні речі, вирушила на огляд будинку.

– Вибирай будь-яку кімнату на другому поверсі!  – почувся окрик Сергія.

- Так прямо та будь-яку?  - Зацікавлено запитала я, доходячи до пункту призначення.

- Окрім вітальні!  - Невдоволено вигукнула мама.

Ех, шкода, такий план провалився...

Загалом на другому поверсі було три кімнати та вищезгадана вітальня.  Вибравши те приміщення, яке видалося мені найзатишнішим, я почала розкидати речі по полицях.  Якось усунувши наведений мною ж безлад, я спустилася на перший поверх.

Так, непогано тут усе облаштували.  У всіх кімнатах вже були меблі, на кухні теж все було ідеально.

Хіба що, крім їжі, яка була відсутня.

- Мам, а поїсти що, нічого нема?  - З образою в голосі поцікавилася я.

- Хочеш їсти - сходи в магазин, - відгукнулася моя мати.

- Не треба.  Саша принесе те, що потрібно, – попередив Сергій.

Значить, вищезгаданого Сашка посилають у магазин.  Дещо вже каже: цьому хлопцеві явно більше шести років, інакше він і за десять підходів не наповнив би холодильник.

Ганок заскрипіло, і я відчула новий запах.  Намагаючись приховати це (а то Сергій почує недобре), поспіхом почала допомагати матері відтирати стіл від пилу.

- Доброго вечора, пані Гончарова, - пролунав бархатистий голос.

Озирнувшись, я побачила гарного хлопця років двадцяти, який чемно посміхався до моєї матері.

Це і є той самий Саша?  О ні, він ще й вампір.  В принципі це не дивно.  Якщо батьки вампіри, то такими самими стають і їхні діти.  Взагалі вампіри відрізняються від людей лише швидкістю реакції та підвищеною чутливістю (ну, слух, зір краще).

А ось переконання, що всі вампіри п'ють кров та вбивають людей – казка.  Багато хто з них жодного разу в житті не вбив людину і навіть не знає смаку крові.  А ось деякі вбивають громадян і п'ють їхню кров виключно заради забави.  Тому я й злякалася спочатку, побачивши в маминому чоловікові вампіра.

Саша поставив пакети із супермаркету на стіл і повернувся до мене.

- Ну, а ти хто, жахливе створіння?  – спитав він нарешті.

Ось чому цей хлопець мене так дратує, га?

- Це ти до мене, хлопче?  - Запитала я «злісного вампіра».

- Не варто до мене так звертатися, я тебе майже вдвічі старший.  Скільки тобі, одинадцять?  – ніжно поцікавився Саша.

- Наступного місяця буде дев'ять.  Дякую, що спитав, дідусь, - у тон «браткові» відповіла я.

Мати та Сергій весь цей час терпляче спостерігали за перепалкою.

Я не збиралася терпіти цього психа, який із самого початку нахамив мені коханої.  Я й татка його не переношу, а тут ще й невгамовне чадо заявилося.

- Тебе до початкової школи зранку не підвезти?  А то самій добиратися довго, ще заблукаєш, - продовжував знущатися Саша.

- Тоді вже до дитячого садка, - іронічно проголосила я.

- А ти… - почав Саша, але його фразі не судилося завершитися.

– Олександр!  - Холодно перервав Сергій сина.  - Перестань знущатися з сестри.

"Братик" закотив очі до стелі, показуючи, що я йому така сама сестра, як Сергій – мій дідусь.  Але, змирившись, цей гад посміхнувся, демонструючи нам свою усмішку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова "