Читати книжки он-лайн » » Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда

Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

16
0
В повній версії книги "Люлька, шабля - вся родина" від автора Олег Говда, яка відноситься до жанру "---", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда» від автора - Олег Говда, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "---" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда" з друзями в соціальних мережах: 
Студент Петро готується зіграти роль Тараса Бульби в аматорській виставі, а який козак без коня, шаблі та люльки? Тож для кращого входження в образ режисер дарує йому люльку, начебто самого Івана Сірка. Легендарного кошового отамана. І ось, одного разу, вийшовши подиміти тютюном на балкон, Петро опиняється... у ХVIІ столітті. Дике поле, степ, ніч, неподалік розбили табір татари-людолови, а він – у чім мати породила, і тільки люлька куриться в руці...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 108
Перейти на сторінку:
Розділ 1

«А я бідний сиротина,

Степ широкий – то ж мій сват,

Шабля, люлька – вся родина,

Сивий коник – то ж мій брат».

Антін Шашкевич

Частина перша OMNES  VIAE  SETSCHAM  DUCUNT*

(* лат., — Всі дороги ведуть на Січ)

 

Добре лежати в густому лопушинні. Принаймні, набагато зручніше ніж серед колючих будяків чи в заростях їдкої кропиви. Особливо, коли на тобі жодного клаптика. Як на новонародженому... Напевно, саме тому жалісливі лелеки підкидають немовлят не куди попало, а на капустяні грядки. Лопухи та інша прибережна мурава не адекватна заміна пелюшок-сорочечок та інших підгузків, але я не ремствую, могло бути і гірше...

Метрів зо тридцять нижче за течією невідомої річечки, — на берег якої я щойно, якимось незрозумілим чином, перенісся з лоджії міської квартири, — горіло кілька вогнищ. І мені дуже не подобалася картина, котру вдавалося розгледіти у відблисках полум'я. Точніше, зовсім не подобалася.

Біля вогнищ господарювало десятка півтора чоловіків, виряджених, немов для зйомок фільму про Дике Поле часів Золотої Орди або Османської імперії. Я не великий знавець моди, тим паче, старовинної, але східні халати, мисюрки* (*тип шолома), тюрбани, а головне — шаблі та ятагани, що висіли на поясі кожного воїна, красномовно промовляли самі за себе. Був би це загін сучасних басмачів чи моджахедів, хоч один на всю зграю та мав би автомат. І носився б з ним, як з цяцькою. При найменшій можливості демонструючи зброю бранцям. Це ж так приємно, коли можна безкарно принижувати інших, відчуваючи себе героєм...

Були і бранці. Багато... відблиску вогнищ бракувало, щоб порахувати бідолах, що збилися в щільну купу. Але ніяк не менше півсотні. В основному, судячи з хусток на головах, жінки... А ще, час від часу полум'я, злітаючи трохи вище, вихоплювало з темряви навантажені доверху вози і стадо корів, які паслися неподалік табору.

Людині, що вийшла подиміти на балкон міської квартири і раптом, в одну мить, опинилася чорт знає де, різне приходить в голову. Від думок про сновидіння і… до божевілля. Але я був упевнений, що не сплю і при здоровому глузді.

Можливо, змучений попереднім безсонням та нав’язливими снами, я вже очікував чогось подібного. А може, мав міцну психіку, неабияк загартовану сучасною методикою навчання у вишах? У будь-якому випадку, те, що відбувалося, зі спокоєм приреченого, сприйняв, як «реальність дану нам у відчуттях», і більше до цієї теми не повертався.

Абстрактність думок доречна під торшером, в м'якому кріслі, з чашкою ароматної кави, а не тоді, коли лежиш голяка в мокрих лопухах, а від вельми неприємних і болісних проблем тебе відділяє один-єдиний необережний рух або чих...

При цьому, я навіть не можу скористатися універсальною порадою для «горобця, що потрапив у лайно», в сенсі — сидіти і не цвірінькати. Оскільки густа нічна роса, ще більш рясна поблизу річки, навіть улітку зовсім не тепла. І якщо мені доведеться пролежати ось так до ранку, то чханням не обійдеться.

Повільно, дуже повільно... буквально по міліметру я почав задкувати. Але вже у наступну мить завмер, старанно втискаючись у землю. Страшенно жалкуючи, що не можу розпластатися, як камбала під китом...

Один з воїнів, що відійшов від багаття на пару кроків по малій нужді, раптом різко повернув голову і пильно подивився в мій бік.

Незважаючи на те, що нас розділяла доволі солідна відстань і темрява, я міг би заприсягтися, що як бодай гляну у відповідь — він мене помітить. Татарин запахнув халат, непевно потоптався на місці і зробив кілька кроків вперед. Постояв, вдивляючись і прислухаючись. Потім промовив щось запитально. Відповідати я, певна річ, не став.

Секунди розтягнулися до хвилин. Я, здається, навіть дихати перестав. Тільки поглядав крадькома, із завмиранням серця чекаючи, що мій постійний жахливий сон ось-ось перетвориться на дійсність, і шия знову відчує дотик сталевого клинка... Тільки цього разу вже насправді.

Татарин чекав, напружено вдивляючись у ніч, однією рукою притримуючи перев'язь, а другий погладжуючи руків’я шаблі.

— Кемде булс барми монд?* (*татар., — Хто тут?)

Спершу мене кинуло в піт, а потім по спині немов крижаний вітерець пронісся. Напевно, саме так почувається миша, причаївшись під віником.

На щастя, обійшлося. Воїн пробурчав ще якусь коротку фразу, зробив пальцями «козу», традиційний знак, що відганяє злих духів, повернувся до мене спиною і потупав назад, до вогню...

Уфф... Так і загикою недовго стати. Як же він все-таки мене помітив? Почути не міг, занюхав чи що? Казна що! Це ж який нюх треба мати, щоб...

«Чорт! — мене немов струмом пронизало. — Люлька!»

Через усі хвилювання та інше душевне сум'яття, що звалилися на мене, я зовсім забув, про те, що стискаю в кулаці розкурену люльку. І дивуватися слід було не тому, що татарин вловив запах тютюну, а що ніхто окрім нього не занюхав. Адже вітерець просто на них віяв... Мабуть, завадив дим багаття.

Намагаючись не робити зайвих рухів, я тицьнув люльку чашкою в землю.

От же іронія долі: голий, немов Адам, чи той святий, що з утроби китової виліз, — зате з люлькою. Найнеобхідніша, шляк би мене трафив, у побуті річ в усіх часових вимірах! Краще б запальничку або коробку сірників прихопив. І то більше користі. Не раз ще вогнище розвести треба буде…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда» жанру - ---:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"