Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Сьогодні Фокс із Ембері грали удвох. Платон не увійшов у вірт, бо мав якісь неполадки з шоломом. Здав у ремонт і ще досі сидів у великому залі офісу «Вірт+Реал», чекаючи на свою дорогоцінну «шапку», як вони з друзями її між собою називали.

Хлопця аж скручувало від заздрості, що друзі вже проходять рівні й отримують ікспи й скіли, а він тут нудиться, втикаючись у величезний екран на стіні, де вродлива білява андроїдка втовкмачувала обивателям, що їм вкрай необхідно купити крісло «Вартовий-700», оскільки в ньому кардинально змінено інтерфейс та додано особливі функції. Це була одна з останніх розробок фірми «Вірт+Реал», страшенно дорога й Платонові поки що не доступна. Він трохи схвилювався, руки засмикалися, як у вірті, шукаючи кнопку перемикання камери. Таке буває з віртаками. Вони дуже рідко, але плутають несправжнє зі справжнім. У декого це переростає в хворобу, але зараз це відбувається нечасто.

Коли у свій час віртуальна реальність тільки входила в життя, активно використовувалась у всіх сферах – почалося повальне божевілля. В Україні ще ситуація була більш-менш стабільною, бо не кожен міг собі дозволити купити дорогі на той час шоломи та кріслаки. Та й країна в нас аграрна, як не крути, і на дідька фермерам вірт, коли поле стоїть незоране? А от в інших державах був справжній хаос. Лікарні переповнені. Люди ходять по вулицях і намагаються вимкнути стіни, дороги, тобто, картинку перед собою, стерти неприємних людей та ситуації. Деякі взагалі розстрілювали громадян на вулицях, діставши зброю, цілковито упевнені, що після перезавантаження системи, жертви знову оживуть.

Керівники держав за голову взялися. Хотіли заборонити віртуальну реальність, як у свій час намагалися заборонити штучний інтелект, але нічого, звісно, у них не вийшло. Люди вже спробували смак вседозволеності й вічності, безмертя й багатства. Хоч і віртуального. Почалися масові мітинги й демонстрації за повернення віртпростору в життя громадян.

І тоді було прийнято закони, які встановили чіткі правила у використанні віртуальної реальності. Без цього ніяк! Нація повинна бути здоровою, а не віртуально залежною.

До вісімнадцяти років взагалі було заборонено входити у віртуальний простір. Психіка й нервова системи мали стабілізуватися й зміцніти, щоб витримати вірт.

У школі дітей готували до використання віртуальних систем і в побуті, і в житті. Платон, як і всі його однокласники, чітко зазубрив усі дванадцять правил безпеки при перебуванні у вірті і три окремі про годину адаптації до реалу після вірту. Крім того, всі були зобов'язані приймати спеціальні таблетки, що блокують у мозку якусь функцію і не дозволяють звикати до вірту й плутати з реалом. Вона має дуже складну наукову назву. Якщо вам цікаво, зайдіть на сайти компанії «Вірт+Реал», там уся інформація про це гарненько розписана. Саме «Вірт+Реал» є монополістом у сфері надання послуг, що пов’язані з віртуалом.

Увесь рік перед повноліттям Платон і його друзі вчилися користуватися ґаджетами, необхідними для переходу в віртуальну систему, й тренувалися на легеньких навчальних програмах та іграх.

Саме тоді Платон зрозумів, що безмежно закохався в цей неіснуючий, але такий солодкий простір, де можна все!

Ну, майже все. «Ніколи не порушуй порядку й законів співіснування у віртуальній реальності! Віртполіція завжди поряд!» - таким було одне зі застережень.

Коли Платону стукнуло вісімнадцять, він урочисто дістав із шафи давно куплені для вірту костюм, шолом, рукавички, взуття. Всівся перед комп’ютером і нарешті поринув туди, куди хотів потрапити останні років із десять.

Зараз хлопцеві двадцять, і він вже суперпрофі у деяких віртуальних іграх. Працює у вірті, займається закупками обладнання для «андроїдних полів». Таких людей, які проводять у вітрі майже весь свій час, називають віртаками.

Хвиля зацікавлення вірсистемами, як це часто буває в історії розвитку суспільства, зараз іде на спад. Нині навіть виник громадський рух, що бореться за повернення до природного життя, без глобального поглинання віртсистемою всього навколо. І він набирає сили. Цілком може бути, що незабаром віртуальна реальність буде пов'язана лише з роботою. Ну і, звичайно, з іграми, які приносять колосальні прибутки і державі, і розробникам ігор, і виробникам віртобладнання...

- Ось ваш шолом, як новенький, - вирвав Платона з роздумів літній чоловік, одягнений у строгий чорний костюм і несподівано яскраву рожеву краватку. Хлопця розвеселила рожева пляма на строгій і серйозній постаті.

Офісник простягнув Платонові його дорогоцінний шолом, і той скочив на ноги, почав дякувати, вже подумки біжучи додому, натягаючи його і входячи у вірт.

- У нас діє знижка для постійних клієнтів і спеціальна ексклюзивна оферта, вигідна для вас пропозиція, - раптом промовив він.

Вони так і стояли: офісник ще не випустив із рук Платонів шолом, а хлопець вже вчепився в нього, мов кліщами. Дивно, але службовець не віддавав його, мабуть, таким чином даючи зрозуміти, що хоче розповісти про свою оферту детальніше.

- За знижку дякую, - кивнув Платон, - а додаткових опцій не потребую, в мене все є.

- Незабаром буде Віртуозна Гра, - примружився чоловік. – Все легально. Нова розробка.

Він дістав із кишені невелику коробочку, схожу на упаковку від тих таблеток, які всі приймали від віртзалежності. На звичайній коробочці завжди малювали вузьку веселку у вигляді вісімки, розташовану горизонтально. І на цій Платон побачив також вісімку, але в порожнинах було зображено очі. Неначе натяк на окуляри.