Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Третя крапля магії, Лариса Лешкевич

Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

32
0
В повній версії книги "Третя крапля магії" від автора Лариса Лешкевич, яка відноситься до жанру "Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Третя крапля магії, Лариса Лешкевич» від автора - Лариса Лешкевич, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич" з друзями в соціальних мережах: 
Айна була щаслива, закохана і вже готувалась до весілля. Але всі надії обрушились в одну мить. Її брат Сайм – вождь Південного краю, рятуючи своє життя, пообіцяв віддати дівчину як наложницю заклятому ворогу їхнього роду. Коли Айна опинилась по той бік Кам'янистої Рівнини, бажання померти змінилось в її непокірному серці думкою про помсту. Але Першоздані Стихії визначили дівчині іншу долю: не смерть, а життя, не помста, а кохання. Незвичайні, захоплюючі пригоди Кохання на грані Магія та стародавні легенди ❤️ У цієї історії буде початок, також буде й продовження. Планується ще дві книги❤️ Шановні читачи! Нова істория вже починаєте жити і дихати. Думаю, що наступного тижня я почну її викладати!❤️

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 181
Перейти на сторінку:
Пролог

 

Шановні читачи! У книгу добавлено пролог!

Чаклунка поставила на підвіконня широку чашу зі срібла, до країв наповнену джерельною водою. По стінках чаші ковзали кольорові відблиски спотвореного світла.

Дрімучий ліс хилився до невеличкого будинку, що притулився до краю стрімчастого берега над висохлою річкою. 

Дрімучий ліс із цікавістю заглядав у вікно своїми чорно-зеленими, сутінковими очима, схожий на величезну, вкриту корою і мохами, небачену істоту з давніх легенд.

– Ти теж відчув, як підземні річки змінили свою течію? – запитала його чаклунка і почала повертати чашу так, щоб поверхня води спіймала віддзеркалення повного місяця, який тільки-но сходив над звивистими верхівками дерев.

Ліс нічого не відповів, лише зітхнув: глибоко і занепокоєно.

Місяць слухняно скотився в підставлену чашу, у сріблясті глибини.

Чаклунка задумливо посміхнулася сама собі, дістала зі складок сукні пляшечку з деревним попелом і повільно висипала його у воду, помішуючи довгим, витонченим пальцем.

– З чорної утроби, з-під деревного коріння, з-під праху минулих часів, нехай повернеться душа стародавня й забута, що знала й бачила все те, чого я до пори не побачу й не  пізнаю...

Вода в чаші закрутилася, змішуючи попіл і місячне відображення в єдиний неподільний вихор.

Вітер дмухнув, погасив свічку, яка мерехтіла на підлозі поруч із згаслим вогнищем.

Густа в'язка темрява ночі заповнила маленьку кімнату, а вода в чаші продовжувала мерехтіти тихим, примарним світінням.

Пильно вдивлялася чаклунка в глибину її, шепотіла і кликала, з надією, з благанням.

Не вперше зверталася вона до духів води й землі, але досі стихії мовчали. Чаклунка не втрачала надії і знову, в нинішню ніч повного місяця, спробувала відкрити шлях із минулого в сьогодення. 

Усі знаки зійшлися: підземні води змінили свій напрямок, коріння, що століттями вростало в землю, почало підніматися, оголюючи свої товсті, зморшкуваті тіла, а ранкова зірка з'явилася не на сході, а на заході. Чаклунка бачила її світло лише одну мить, але й цього було достатньо, щоб зрозуміти: грань потоншала, і те, що пішло, здавалося, безповоротно, може повернутися. 

– Воскресни, відродися! – несамовито шепотіла чаклунка.

Очі її горіли алим вогнем, губи тремтіли, відкриваючись у мимовільному, болісному  оскалі.

– Воскресни, відродися...

Вода в чаші перестала обертатися і зупинилася.  Віддзеркалення місяця зникло з його поверхні, а замість нього, немов із безодні, піднялося обличчя юної дівчини із заплющеними очима, щільно стиснутим ротом. Пасма тьмяно-рудого волосся обрамляли бліді й запалі її щоки.

Чорні стріли вій здригнулися і відкрилися. Зелені очі глянули весело й лукаво, а прекрасне холодне обличчя засяяло рум'янцем.

– Твої заклинання не зупинять перебіг часу, – неголосно заговорила вона, –  і суть пророцтв не змінять...

Її вкрадливий, м'який голос зазвучав у самому серці чаклунки.

– Я не бажаю нічого змінювати. Зараз у мене немає на це сили. Але під землею відбувається рух. Те, що було мертве, починає оживати, – відповіла вона.

– Мені зрозумілий хід твоїх думок. Я знаю, до чого ти прагнеш. Легко передбачати події, але провістити їх набагато важче.

– Надія не зотліє навіть від такого довгого очікування, – з ледь помітною посмішкою відповіла чаклунка, – і ти краще за мене знаєш про це. Тільки тепер ти спиш посеред небуття, а я продовжую жити і берегти цю землю від невідомих бід.

– Підземні джерела можуть наповнити висохле русло, а можуть піти безповоротно.  Хто здатний розгадати наміри Матері Води? 

Чаклунка спохмурніла, подивилася в темряву ночі й відчула легкий подих вітру, наповнений ароматом вологих, гірко-солодких трав і прісної води – запах далекий і майже забутий. 

Такий запах жив у повітрі багато років тому, коли тут розливалися променисті, чарівні води Великої Річки.

– Є єдина  стежка, і вона знайома тобі, – промовила чаклунка, знову переводячи погляд на обличчя своєї співрозмовниці, – той, хто пройде нею до кінця і зуміє повернутися, знайде силу початкову...

Її промову перервав легкий, зневажливий смішок.

– То до чого ж ти прагнеш?  Наповнити землю водою чи саму себе втраченою могутністю?

– Те, що трапиться зі мною, трапиться і з тобою, хіба ти забула про це?

– Ні, не забула.  Але моя доля – безсмертя, а ти рано чи пізно перетворишся на порох.

– Я не шкодую про свій вибір. Світ не може існувати без тих, хто зуміє про нього подбати. Навіть якщо доводиться терпіти незручний одяг, що з кожним роком дедалі більше занепадає і обтріпується, вже  не рятуючи від холоду і вітру.

– Ось як ти заговорила! А раніше не хотіла жертвувати собою!

Свічка біля вогнища  затріщала і запалилася сама по собі. Величезна тінь метнулася від неї до дверей. Ті заскрипіли й повільно відчинилися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 181
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Третя крапля магії, Лариса Лешкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"