Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов

Читати книгу - "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов"

7
0
В повній версії книги "Жiнка його мрiї" від автора Олександр Станіславович Ульянов, яка відноситься до жанру "Сучасна проза 📚📝🏙️ / Любовні романи 💘💔💋", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов» від автора - Олександр Станіславович Ульянов, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Сучасна проза 📚📝🏙️ / Любовні романи 💘💔💋" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов" з друзями в соціальних мережах: 

Олесь Ульяненко – найрадикальніший і найжорсткіший український письменник, скандальний і непередбачуваний, автор понад 20 романів. Він єдиний в Україні отримав Малу Державну премію ім. Т. Шевченка (1997). У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи: «Сталінка», «Дофін Сатани», «Квіти Содому» і трилогія «Ангели помсти». «Жінка його мрії» – твір, який вбив свого автора. У 2009 році цей роман був визнаний порнографічним, після чого його було вилучено з книгарень. Майже рік Олесь Ульяненко відстоював свої права і гідність у суді, міжнародні правозахисні організації оприлюднювали гнівні листи, радіо «Свобода» розповсюджувало інформацію по всьому світові, в той час як невідомі люди телефонували письменникові і погрожували, що коли він виграє суд, то за півроку помре. Так і сталося: за півроку після суду письменника знайшли мертвим у його квартирі. Можливо, загадка смерті Олеся Ульяненка відкриється нам після прочитання його роману?…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 60
Перейти на сторінку:

Олесь Ульяненко

Жінка його мрії

У всіх щасливих випадках напевне знай, що то заслуга Бога; навіть тоді, коли світ перетвориться на порох.

Ми всі підемо, і зупинить нас смерть.

1

Птаха повзла по синьому, зі срібним відливом склі, чорним розчавленим тарганом. Лада напевне глянула у вікно і побачила там цю птаху, а ще мокру березову гілку, і здивувалася, що та тремтить. О, це від холоду. Суто у традиціях минулого, без народницького нальоту. Печально. Але ця думка, коротка, як політ мухи, вилетіла за якісь там межі. Вона потягнула до себе два роздвоєні кінці оголеного дроту; подумки Лада вирішила, що це зміїне жало зради, і поклала в рота. Зараз він увійде, ввімкне, і – все, – вона розтане тихо, тихо, як її ніжна і печальна любов. Але тихо не відбулося. Увійшов син і дійсно увімкнув. І Ладу трусило хвилин п’ятнадцять, і не тільки: з неї валив смердючий дим, а волосся піднялося дибки. Нарешті син додумався відімкнути вимикача, і вона впала на підлогу, обм’якла, випустивши всі можливі екскременти під балдахін шовкового халата. Син тремтячою рукою набрав номер і викликав «швидку». Але «швидка» вже нічим не зарадила.

Лада, з одкушеним язиком, вилізлими очима, з неправдоподібно синім обличчям, була мертвою. Чому вона вибрала саме таку смерть, нам лишається тільки гадати. Чоловік стояв якусь хвилину перед дверима, а два мовчазних послужливих охоронці очікували. Нарешті він відчинив двері і пішов кімнатами, наче тхір нюхаючи повітря. На самому кінці, у літній кімнаті, обличчям його пройшов подив. Він відчув неприємний запах, запах, який не жив у цьому домі, але досить знайомий і близький, щоб там оселитися. Ну й ідіотка, подумки вилаявся він і увійшов, не міняючи виразу на обличчі. Потім він повернув голову і навіть не подумав дотягнутися до кишені, де тепло покоївся мобільний телефон. Це була його таємна пристрасть, і чоловік Лади її приховував, про це знала покійниця. «Я люблю його як собаку, відданого і вірного собаку», – говорив він, облизуючи кінчик «Корони», похлебтуючи п’ятизірковий вірменський коньяк, інакшого він не пив. Дурна звичка у вишуканому суспільстві, хрусткому «Версаче», «Кевін Кляйн», «Пако і Рабана». Все в його чіткій і світлій, як срібло, свідомості називалося мотлохом.

Можливо, тому, що долі їхні були такими схожими, вона подекуди, як говорять жінки, місцями розуміла його. В обох серце заходилося, коли на зеленому моріжку з-за темного віконця «хаммера» вони бачили корів, кіз, перекошені церкви, котрим поталанило менше, ніж столичним златоглавим храмам. Але зараз він думав, звісно, не про купи паруючого гною, і навіть не про те, що життя цій дурепі можна було обірвати жменею сильнодіючих пігулок, яких у домі вистачало по саму горлянку. Ні, його думки діставалися висот власних почуттів, і чоловік фізично відчував, як у нього злазить надшкірний шар, наче з посинілої від гангрени ноги, щось близьке і відразливе водночас. Саме так він думав. Вона не знала світу, погоджувався він, думаючи про неї, як про живу, але сама її поява у його житті опускала його на дно світу. Лада відтіняла його, як щось потворне – ще потворніше.

З цими думками він усівся у вітальні неправдоподібно червоного кольору, зі шкіряними надутими іспанськими диванами і кріслами, закурив сигару, й охоронці, розуміючи, подали пляшку коньяку, нашаткований рівно лимон. Він потягнувся до свого вірного мобільного телефону, старої моделі, але дійсно надійного, наче собака. Відчував він себе легко й упевнено, як ніколи у житті. Але стара звичка психолога напустила на нього досить вправну міну горя і скорботи, таку, мовби він один лишився на оцій землі, сам. Він подумав про зелені, майже сині сосни, а надворі противно шкварчав мокрий сніг під шинами авто. Йому завжди було затишно у «хаммері», але так, як зараз, з мертвою жінкою через три кімнати, йому ніколи не було чудово і легко. Він відсьорбнув коньяк, дуже голосно, потягнувши своє плямкання по всьому будинкові, і кремезний, з селянською пикою охоронець підступив до нього і простягнув трубу.

– Ні, – коротко сказав він і подивився на мокрих птахів, що висіли на гілках липи, і вирішив її спиляти – тому що ця липа лякала Ладу. Він навіть дозволив собі здивуватися, але потім повільно обернув голову і приязним повільним голосом сказав охоронцю:

– Зателефонуй і скажи йому сам. Мені немає ніякої охоти, – і він облизнув отерплі губи з важкими жовтими краплями коньяку. В житті немає нічого важливішого за початок. Середина – діло відносне: можна навіть не дотягнути. А оскільки середина, як і вік, прісна, кінець непередбачуваний, а тому темний і невиразний, і золотий. Випроставши у вбиральні пряму кишку, так часто вирішувала на противагу йому Лада. Він так і лишався все життя у її розумінні «він», без імені, з купами нагород, з купами посад і ще більшими шаленими грошима. Але це його не злило, навіть не бісило, навіть не займало. Він думав інакше, і Ладі не дістатися тих висот, до яких він дотягувався навіть за коньяком і кавою. Як і кожна жінка, Лада наділяла кожним словом усе, що діялося, рухалося і пульсувало навколо. А це вже йому не подобалося.

Саме про це він зараз думав, вивчаючи нерухомим поглядом завиток італійських шпалер. Так, у нього погляд людини, що вирішила все. Ця людина, він саме, забралася так високо, так низько, чи важко, чи легко, на свого щабля у всезагальному сідлі, і ясно усвідомила і вирішила, що саме там добре знаходитися і нічого не вивчати, нічому не давати назву, бо все і так давно вирахуване, з ним і без нього. Проте це було своєрідною помстою перед тим, що з ним зробила Лада. Принаймні зараз він спокійно міг перенести всю тяжбу життя на віко її труни, котре все витримає. І по-своєму мав рацію.

Лада умудрилася сховати своє минуле і своє майбутнє у чорних водах невідомості. Здавалося, він знав її веснянкуватою рудою дівчиною, з яскравими очима, з урівноваженими, зовсім не манірними рухами; знав її батьків, з важкими руками колгоспників і хитрими очима дрібних завидників та злодіїв. Але Лада паралельно не походила на своїх батьків. Він, від таких небажаних думок, навіть пересмикнув ногами. Проте він і зовні, і внутрішньо знаходився у стані рівноваги та спокою.

1 2 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов"