Читати книгу - "Ніч у самотньому жовтні, Роджер Желязни"
- Жанр: Фентезі 🐉🧝♀️🗡️
- Автор: Роджер Желязни
Роман «Ніч у самотньому жовтні» Р. Желязни неможливо просто читати: ним потрібно дихати. Кожна його сторінка пахне осінніми дощами й опалим листям, древньою магією і... не менш древніми страхами. Зрештою, це не звичайний роман, а радше жовтневий щоденник сторожового пса на ймення Нюх, який спільно зі своїм хазяїном Джеком (тим самим Різником), а також з іншими друзями й недругами та їхніми сумнозвісними господарями бере участь у Великій Грі, що відбувається місячної ночі на Геловін. І не дай боже в цій Грі програти, бо долі переможених не позаздриш.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Роджер Желязни
Ніч у самотньому жовтні
Мері Шеллі,
Едґару Аллану По,
Брему Стокеру,
серові Артуру Копану Дойлу,
Г. Ф. Лавкрафту,
Рею Бредбері,
Роберту Блоху,
Альберту Пейсону Терг’юну[1]
і творцям, багатьох
старих фільмів —
дякую.
* * *
Я — сторожовий пес. Звуть мене Нюх. Я саме живу зі своїм господарем Джеком під Лондоном. Мені дуже до вподоби нічний Сого з його запашними туманами й темними вулицями. У цей час тут дуже тихо, і ми довго гуляємо. Через одне давнє прокляття Джек багато що мусить робити вночі, щоб запобігти гіршим речам. Я ж тим часом чатую. Якщо хтось іде, я вию.
Ми — доглядачі кількох проклять, і наша робота дуже важлива. Я маю наглядати за Тим, що в колі, Тим, що в шафі, і Тим, що в морській скрині, не кажучи вже про Тих, що в дзеркалі. Коли вони пробують виборсатися, я їх щодуху втихомирюю. Вони мене бояться. Не знаю, що б і робив, якби всі вони спробували виборсатись одночасно. Та це добра вправа, і я багато гарчу.
Подеколи я приношу щось Джекові — його жезл чи великий ніж із давніми письменами обабіч. Мені завжди відомо, коли саме він чогось потребує, бо це моя робота — пильнувати і знати. Бути сторожовим псом мені подобається більше, ніж тим, ким я був раніше, перш ніж Джек мене викликав і дав цю роботу.
Тож ми гуляємо, Джек і я, а інші собаки часто мене бояться. Інколи я маю настрій побалакати й поділитися враженнями про сторожування та господарів, але вони схильні мене лякатися.
Та якось недавно, коли ми були на нічному цвинтарі, до мене таки підійшов старий пес-колега й ми трохи поспілкувалися.
— Привіт! Я тут чатую.
— І я.
— Я стежив за вами.
— А я — за тобою.
— Чому твій риє велику яму?
— Там, унизу, є дещо, чого він потребує.
— Он як. Не думаю, що йому можна це робити.
— Покажеш зуби?
— Так. Ось. А ти?
— Звісно.
— Мабуть, таки можна. Слухай, а чи не могли б ви лишити десь поблизу велику кістку?
— Гадаю, це можна влаштувати.
— Це ви тут були того місяця?
— НІ, то конкуренти. Ми тоді запасались деінде.
— Вони чатового не мали.
— От недотепи. І що ти зробив?
— Багато гавкав. Вони знервувалися й забралися.
— Добре. Тоді ми, напевно, досі попереду.
— Ти давно зі своїм?
— Цілу вічність. А ти давно на цвинтарі?
— Усе життя.
— Подобається?
— Робота як робота.
Щоби працювати, Джек потребував багатьох інгредієнтів, адже невдовзі на нас чекала велика справа. Мабуть, найліпше розповідати день за днем.
1 жовтня
Робив обхід. Те, що в колі, міняло форми, ставши зрештою привабливою зовні й вельми дружньо настроєною собачкою. Надурити мене не вдалося, у коло я не ступив. Та й гаразд імітувати запах воно ще не навчилося.
— Добра спроба! — сказав я йому.
— Ти ще дістанеш своє, псяюхо! — відказало воно.
Я пройшов повз різноманітні дзеркала. Ті, що були в них ув’язнені, корчилися, примовляючи щось нерозбірливе. Я вишкірився до них, і вони відсахнулися.
Зачувши, як я нюшкую, Те, що в морській скрині, забилося в стінки, зачмихало й засичало. Я загарчав. Воно знову засичало. Я рикнув. Воно замовкнуло.
Відтак я рушив на горище перевірити Те, що в шафі. Коли я ввійшов, воно шкребло стінки, але стишилося, щойно я наблизився.
— Як там справи всередині? — запитав я.
— Було би значно ліпше, якби ж тільки вдалося декого переконати, щоби він повернув ключ своїми лапами.
— Для тебе, може, і ліпше.
— Хочеш, знайду тобі багато чудових костомах — здоровезних, свіженьких, соковитеньких, із м’ясцем?
— Я щойно поїв, дякую.
— Чого ж ти бажаєш?
— Саме тепер — нічого конкретного.
— Слухай, я хочу назовні. Назви свою ціну за це й поговорімо.
— Колись ти матимеш таку нагоду.
— Не люблю чекати.
— Біда.
— Та пішов ти, псюро.
Я несхвально поцокав язиком і забрався, коли воно вдалося до грубішої лайки.
Повернувшись униз, я проминув бібліотеку, понюхавши цвілі томи, а заразом і пахощі, прянощі, зілля й чимало інших цікавощів, а відтак вийшов у вітальню і втупився там у день крізь вікно. Звісно, я пильнував. Це ж моя робота.
2 жовтня
Минулої ночі ми ходили по корінь мандрагори на далеке поле, де хтось (не ми) убив був когось. Загорнувши корінь у шовк, господар одразу пішов із ним до своєї робітні. Я чув, як він добродушно кепкує з Того, що в колі. Джек має довгий перелік інгредієнтів, і все треба робити чітко за розкладом.
За вікнами, обережно зазираючи в них, ступала м’якими лапками кішка Сірохвістка. Зазвичай я майже нічого не маю проти котів. Любити не люблю, та хай собі будуть. Однак Сірохвістка належить Шаленій Джилл, яка мешкає за пагорбом, ближче до міста, і, звісно, ця кицька саме шпигувала для своєї господарки. Я рикнув, даючи знати, що її викрито.
— А ти щось раненько вартуєш, вірний Нюху! — просичала вона.
— А ти щось раненько шпигуєш, Сіренька, — відповів я.
— Кожний робить своє.
— Авжеж.
— Отже, почалося.
— Так.
— Іде добре?
— Поки що. А у вас?
— Так само. Гадаю, найпростіше наразі — запитувати напряму.
— Але коти воліють тишком-нишком, — додав я.
Вона відкинула голову, підняла лапу й оглянула її.
— Таємне стеження багато в чому приємне.
— Для котів, — зауважив я.
— І допомагає дещо вивідати.
— Наприклад?
— До мене тут ще дехто був. Лишилися сліди. Тобі це відомо, вірний стороже?
— Ні, — відказав я. — І хто ж?
— Пугач Ночовій, супутник Морріса й Мак-Кеба. Я бачила, як він відлітав на світанку, залишивши по собі пір’їнку. На пір’їнці — трохи мумієвого пилу, щоби вас зурочити.
— Нащо ти це мені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніч у самотньому жовтні, Роджер Желязни», після закриття браузера.
