Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Як сини ходили по груші, японська казка

Читати книгу - "Як сини ходили по груші, японська казка"

20
0
В повній версії книги "Як сини ходили по груші" від автора японська казка, яка відноситься до жанру "Дитячі книги 🧒📖🌈", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Як сини ходили по груші, японська казка» від автора - японська казка, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Дитячі книги 🧒📖🌈" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Як сини ходили по груші, японська казка" з друзями в соціальних мережах: 
Eknigi.club - це сайт, який надає можливість безкоштовно насолоджуватися книгами сучасних українських авторів в онлайн режимі. На сайті ви знайдете різноманітну колекцію популярних творів, які захоплюють читачів своєю тематикою, стилем письма та глибиною змісту. Ці книги можуть бути цікаві як для україномовних, так і для іноземців, які вивчають українську мову. Більшість книг на Eknigi.club доступні для завантаження у форматах PDF, EPUB, FB2, що робить читання книг зручним та доступним на будь-якому гаджеті.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Жила собі колись удова з трьома вірними синами. Та от якось вона захворіла і швидко почала сохнути.

– Мамо, може, ви чогось хочете? – питали стурбовані сини.

– Медових груш, що ростуть у горах.

Люди казали, що ті груші дуже смачні, але кожен, хто по них ходив, додому не вертався – потрапляв у лапи страшного перевертня.

– Гаразд, я принесу,– відповів найстарший син – Таро.

Узяв він кошик і пішов у гори. Іде та йде, коли бачить – на великій скелі сидить зморшкувата бабуся.

– Гей, хлопче, куди йдеш?

– У гори по медові груші. Покажіть мені, де вопи ростуть.

Бабуся йому на це:

– Не йди туди, хлопче! Там живе страшний перевертень, він тебе з’їсть!

– Ні, я піду!

Бабуся довго його вмовляла, але Таро стояв на своєму.

Кінець кінцем вона сказала:

– Ну що ж, іди. Як дійдеш до роздоріжжя, побачиш три дороги, а коло них – три бамбуки. Вибирай ту, де бамбук шелестітиме: «Шелесь-шелесь... іди».

Пішов Таро. Аж ось і роздоріжжя – три дороги і три бамбуки.

«А чи варто довіряти старій?» – подумав Таро й подався дорогою, біля якої бамбук шелестів:

«Шелесь-шелесь... не йди».

Незабаром він побачив велике болото, а на його берегах – груші, що аж угиналися від плодів.

– Чудово! – зрадів Таро і поліз на дерево. Та коли глянув униз – побачив свою тінь. І в ту ж мить вода у болоті сколихнулася, з-під неї вигулькнуло чудовисько, схоже на восьминога, і проковтнуло його.

Довго вдома чекали, що Таро повернеться, але так і не дочекалися.

– Гаразд, цього разу піду я,– мовив середущий син Дзіро.

Як і старший брат, він не послухався бабусі; пішов тією дорогою, біля якої бамбук шелестів: «Шелесь-шелесь... не йди». Він теж потрапив у лапи перевертня.

Коли й середущого брата не стало, найменший, Сабуро, сказав:

– Тепер моя черга!

Пішов він у гори і побачив на скелі бабусю.

– Куди йдеш, хлопче?

– У гори по медові груші.

– Не йди туди, хлопче. Там тебе з’їсть страшний перевертень! Вертайся мерщій додому!

Тоді Сабуро розповів бабусі, що його старші брати пропали, а вдома чекає хвора мати.

– Ну коли так, то йди. Але не забувай моїх порад,– сказала бабуся і дала йому гострий меч.

Хлопець подякував, повісив меча на пасок і рушив дорогою, біля якої бамбук шелестів: «Шелесь-шелесь... іди».

Іде він та йде, коли дивиться – перед ним річка, а по ній пливе червона чашка.

Сабуро виловив її, засунув за пазуху.

Аж ось і велике болото, а на його берегах – груші із медовими плодами.

Сабуро зрадів і вже збирався лізти на дерево, та війнув вітер, і груші заспівали:

На сході – страшно,

На заході – жахно,

На півночі – твоя тінь,

На півдні – безпечно, дзілінь-дзілінь...

«Значить, треба лізти на грушу, що на південному березі болота»,– подумав Сабуро.

Як подумав, так і зробив: видряпався на дерево й нарвав груш.

Та коли злазив, перебрався на гілку сусіднього дерева. І саме тоді на воду впала його тінь. Чудовисько як побачить її та як вискочить!

Сабуро схопив меча, що подарувала бабуся, і сіконув перевертня. Той ураз сконав.

Хлопець розпоров йому живіт і випустив своїх братів, напоїв їх з чашки болотною водою – і вони поволі ожили.

Брати повернулися додому втрьох. Почастували матір смачними медовими грушами, і вона одужала.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як сини ходили по груші, японська казка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як сини ходили по груші, японська казка"