Читати книгу - "Lisa and Girls, John Miller"

Червоно-чорний автобус, не поспішаючи, розсікав тишу нічної міської дороги. Попереду був майже годинний шлях до місця призначення — кінцевої зупинки біля парку, що знаходиться на виїзді з міста. Хлопець розслаблено відкинувся на спинку сидіння біля вікна, вдивляючись у темні фасади будинків на знайомих йому вулицях. Думки Томаса крутилися навколо нової роботи, яку він мав розпочати сьогодні ввечері. Посада нічного охоронця в центрі розваг «Lisa & Girls» була водночас хвилюючою, цікавою та незвіданою історією. Здавалося, що може піти не так?
Автобус повільно рухався через вечірні затори, поки Томас занурювався у свої роздуми. В салоні було людно, кожен був зайнятий своїми справами: хтось читав книгу, хтось переглядав телефон, а інші просто дивилися в порожнечу. Несподівано Томас почув біля себе знайомий голос:
— Том? Не очікував сьогодні побачити тебе ще раз!
Хлопець підняв очі й побачив свого одногрупника Майкла, який присів поруч на сидіння з усмішкою на обличчі.
— О, Майк, привіт знову! — відповів Томас, посміхнувшись та простягнувши у відповідь руку. — Що ти тут робиш?
— Прямую на вечірку, що влаштовує наш одногрупник Джейк. Ти ж знаєш Джейка, правда? Він завжди влаштовує щось грандіозне!
— Так, знаю, — кивнув хлопець. — Я чув про цю вечірку, але сьогодні в мене, на жаль чи на щастя, трохи інші плани. 
— Розумію. Але якби не робота, ти б точно приєднався до нас, вірно? — пожартував Майкл.
— Можливо, — Томас знизав плечима. — З роботою, до речі, ти вгадав. Але знаєш, я все ж таки вирішив, що вона набагато важливіша в даний момент. Це хороша можливість підняти бабла і відволіктися від навчання...
— Ну, дядьку, робота завжди важлива. Але вечірки теж не слід ігнорувати, — розсміявся Майкл, жартома пригрозивши хлопцю пальцем. — Я чув, що в тебе там щось цікаве має бути. Це ж той новий розважальний центр, так?
— Ага, «Lisa & Girls». Спробую себе в ролі нічного охоронця, — посміхнувся Томас.
— Бляха, звучить реально круто! Може, я якось заїду до тебе після зміни? Кави бахнемо, цигарки запалимо, — запропонував Майкл, ткнувши хлопця в плече.
— А чому б і ні? Я буду вільний від ранку, — відповів Томас, усміхнувшись. — Хоча я не впевнений, що і вночі буде дуже багато роботи. Напевно...
Хлопці продовжували спілкуватися, поки автобус повільно наближався до околиць міста. Майкл розповідав про свої плани на вечір, на ранок, на день, коротше кажучи, ледь не на все життя. Томас намагався його слухати, інколи киваючи у відповідь, але його думки були десь далеко, в розважальному центрі, де на нього чекала нова робота.
Раптом Майкл встав, щоб попрощатися:
— Ну, удачі тобі на новій роботі, Томасе! Сподіваюся, все буде супер. І не забувай весело проводити час на робочому місці! Бо люди без позитиву не проживають життя таким, яким воно насправді має бути. Не марнуй свій час просто так, навіть в обмін на гроші!
— Добре, дякую. І тобі гарно провести час на вечірці, — відповів Томас, усміхнувшись та потиснувши руку одногрупнику. — Тільки не пий багато, бо завтра з похмілля прийдеш, а в нас нова тема по інженерії!
— Обіцяти не буду, але постараюсь! — Майкл, сміючись, вискочив з автобуса, показавши пальцями знак «окей». Двері з тріском зачинились. Автобус, поскрипуючи, рушив з місця. Томас вставив навушники у вуха і натиснув на кнопку «Відтворення».
— Краще нас на світі нікого немає! — підспівував хлопець, закривши очі. — Якщо не в дрібницях щастя, тоді в чому...
— Кінцева зупинка! — пролунав чоловічий голос з динаміків транспорту. Хлопець, відкривши очі, подивився у вікно. Автобус зі скрипом зупинився. Вставши з місця, Томас попрямував до виходу.

Вийшовши на вулицю, він накинув на голову капюшон і попрямував по стежці, яка вела вглиб парку. Пізній вечір занурив парк у глибокі тіні і лише поодинокі ліхтарі освітлювали доріжки слабким, теплим світлом. Вітерець ворушив опале листя, яке шаруділо під ногами, створюючи таємничу та трохи моторошну атмосферу.
Парк, крізь який він мав пройти, був тихим і безлюдним. Томас уважно роздивлявся навколо, пускаючи крізь ніздрі свіже осіннє повітря. Йому подобалося це відчуття самотності, хоча десь глибоко в душі зароджувалося легке відчуття тривоги. Хлопець добре знав цей маршрут, але вночі все виглядало інакше. Дерева відкидали довгі тіні, які здавалися живими, а звуки парку ставали все виразнішими та гучнішими.
Томас чув далекий шум міста, що поступово віддалявся, і це додавало прогулянці особливої атмосфери. Його кроки були впевненими, але трохи прискореними — він не хотів запізнитися на свою першу зміну. А ще більше хотілося погрітися. Вітер посилився, холодними поривами проникаючи крізь одяг. Томас поправив спортивну куртку, намагаючись зберегти тепло.
Проходячи повз центральний фонтан, який був вимкнений і здавався лише темним силуетом на тлі нічного неба, хлопець відчув, як думки знову почали повертати його до нової роботи. Центр розваг «Lisa & Girls» був уже близько, і, здавалося, що з кожним кроком Томас ставав трохи ближчим до того, щоб розпочати новий етап у своєму житті. 
Після кількох хвилин ходьби він побачив будівлю центру розваг, що височіла попереду. Її великі вікна відбивали місячне світло, а логотип «Lisa & Girls» ледве помітно світився в темряві.

На вулиці, біля входу, стояв фургон, багажне відділення якого було відчинене. Поряд із ним лежали чотири великі коробки з надписами: «Ліса», «Луна», «Кетрін» та «Міла». Навколо цих коробок метушилися двоє хлопців, явно в розпалі роботи. 
Підійшовши ближче, Томас впізнав їх — це були Карл і Тоні, яких він вже бачив раніше, ще під час співбесіди. Вони обережно розміщували коробки, їхня увага була повністю зосереджена на цій справі. Томас помітив, що один із них, Карл, навіть витер піт із чола, незважаючи на прохолодний вечір.
— Привіт, хлопці, — привітався Томас, піднявши праву руку.
Чоловіки обернулися на його голос. Карл усміхнувся у відповідь і махнув рукою, тоді як Тоні кивнув, продовжуючи займатися своєю роботою.
— Привіт, Томасе! — відгукнувся Карл. — Ти якраз вчасно!
— Готуєтесь до облаштування центру? — поцікавився Томас, кивнувши на коробки.
— Щось таке, — загадково відповів Карл, але більше пояснювати нічого не став.
Томас зрозумів, що хлопці, на даний момент, дуже зайняті, тому вирішив їм не заважати. Він знову кивнув і, не затримуючись, попрямував до входу в центр розваг. Автоматичні двері розсунулися перед ним, і він увійшов усередину.