Читати книгу - "Ставка ненависть, Стефанія Лін"

Книга безплатна. 

Глава 1

Деймон Поузі — холодний, нещадний, злий покидьок. Владний, з надто завищеною думкою про себе. А ще, дуже….ну просто дуже красивий. Допоки він на тебе не дивиться й не говорить. Варто Деймону почати й вся краса щезає на фоні його злоби. А мені не пощастило, тому що я — його тінь.

— Ти не повинна тут бути, — крижаний тон не лякає. Я взагалі вважаю, що за останній місяць у мене імунітет до всіх емоцій Деймона. Принаймні, сподіваюся, що я його виробила. 

— Це моя робота — наглядати за тобою. — повільно відрізаю.

— Я не просив цього.

Він стоїть до мене спиною. Із захватом розглядаю широкі плечі у чорній футболці. Краса Деймона така ж звабливо небезпечна, як і полум'я. Дивитися можна, торкатися — ні. Інакше опіки шрамами на все життя. Вгородило ж мене вляпатися у його життя. 

— Просив твій батько, — відрізаю. — Врешті, мені платять за те, що я завжди поруч.

Деймон обертається. Ми у його вітальні, котра знаходиться на двадцять першому поверсі.  За вікном ніч, неонові вогні великого міста мерехтять під ногами чоловіка. Синьо-чорні очі зараз спрямовані на мене. На початку я здригалася від таких його поглядів, тепер реагую спокійно. Власне, у мене немає вибору. Та й, вабить те, який він. Не просто людина — неприступна вежа охоплена відчаєм. 

— Батько не просив задовольняти мої сексуальні апетити? Бо ти геть не приваблива. 

Закочую очі. Деймон Поузі робить усе, щоб люди його ненавиділи. Завжди. Немов бути самітником йому більше подобається, аніж перебувати в оточенні соціуму. 

— Знаю, я не Айла, яку довелося  кинути. Та я і не намагаюся нею бути. — відрізаю саркастично. 

Дарма я це ляпаю. Коли тато Деймона наймав мене, він точно знав, що мій гострий язик стане причиною нервів сина. Ну і, власне, коротко розповів про складні стосунки між сином та кореянкою. Деймон буквально кипить, попри те, що його обличчя не виражає ніяких емоцій. Цей чоловік наразі керує великою частиною компанії під назвою “Тріо компані”. Я знаю, що у нього мали бути помічники: Еван Флінн та Колін Вейн; проте, з якихось причин ці двоє залишили усе другу, а самі зникли на інших континентах. Чи хотів він цього? Здається, ні. Проте, через якісь там умови, наразі він працює під наглядом попередників, власне, один з них його батько, і кожний його крок контролюється, бо замішані великі кошти. Також  Деймон Поузі побував на війні. Справжній, яка перетворилася на геноцид народу, котрий завжди волів жити вільно.  Я не знаю, що він там бачив, та це змінило його повністю. Хоча, чула я, що він ніколи й не був добрим милим хлопчиком. Власне, через це у нього проблеми з колишньою дівчиною, з якою вони то разом, то окремо. Вона наче хвороба на його серці. Ах, і з самоконтролем, ввічливістю…можна перераховувати до закінчення життя на планеті Земля. 

— Йди геть, — відрізає врешті. 

О, ну це звична манера поведінки. 

— Я — твоя тінь, Деймоне.

— Припини набридати.

— Моя робота — турбуватися про твій стан: ментальний, фізичний, психологічний. А в разі нервового зриву дати тобі заспокійливе або викликати лікаря. А ще, зливати всю інформацію про тебе Леонарду Поузі. Твій психологічний стан… — тараторю, пригадуючи висновок лікаря, але він зупиняє мене.  

— Враховуючи, що я псих для усіх,  — злий сарказм у тоні зачіпає, але я не показую цього, — не бачу причин продовжувати працювати на мого батька й ризикувати собою надалі. Можеш просто удавати, я нікому не скажу, що моя тінь раптом зникла. Таблетки й сам можу прийняти. Мій психологічний стан не твоя проблема. Зникни вже! 

Містер Поузі знайшов мене точно знаючи, що я — ніхто і звати мене ніяк, отже, не становлю загрози ні йому, ні іншим. Він не залишив мені вибору, коли запропонував витягти мою сім'ю з тотальної бідності, ніби точно знав: бувало ми не бачили їжі кілька днів. Фактично моя робота спрямована на слідкування за Деймоном і моментальне сповіщення містера Поузі про стан його сина. Практично: я нічого не вирішую, окрім того, що вчасно змушую хлопця прийняти заспокійливе. Я — тінь, котра змушена вічно слідувати за ним заради власної вигоди.  А ще, містер Поузі чітко знає, що єдине у чому я таки корисна справді, бо поки я жодного разу не здала цього засранця навпроти, хоч він про це не знає — Деймон скидає свої емоції на мені.І поки він це робить зі мною, ось так, вночі, сам на сам,  інші можуть не боятися бути з ним в одній кімнаті. Одним словом, я щось на кшталт подушки, котра приймає удари на себе за власним бажанням за досить гарну суму грошей. Ймовірно, досить ницо виглядає, але хіба роботи не бувають різними? Врешті, я плачу за це власним психічним станом. Витримати Деймона не усім під силу, принаймні точно не людям з нормальним психічним станом. 

— Ти не кидаєшся на людей, отже, я справляюся. Саме тому я продовжу ризикувати. — чітко вимовляю. 

— Я кидаюся на тебе. — ричить, наче усвідомлення цієї істини завдає болю. 

Зітхаю. Я жила у такому районі, де всі кидаються одне на одного. Поки Деймон не зробив нічого, що справді злякало б мене. Насправді судячи з того, що бувало бачила, то зі мною він навіть стримується. 

— Мені за це платять. 

Він закочує очі.

— Ти нестерпна проблема, Ліліт. 

— А що, ставка викликати мою ненависть не зіграла? — насміхаюся тепер я. — Чула вашу розмову з Еваном Флінном вчора. Погано старався. 

— Потрібно було робити ставку на те, що ти божевільна й жадібна до грошей. Нормальні люди цінують психологічний стан спокою. Йди вже спати.

Удаю, що мене не чіпляють його слова. Так, я не приховувала, що поруч з ним через великі кошти. Це відомо йому, мені та усім з “Тріо компані”.  Але й він не знає моєї ситуації. Не знає, чому я мушу бути тінню, чому мені потрібні будь-які гроші.