Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

Софія зайшла у свою кімнату, гучно зачинивши двері. В них, мов ударна хвиля, полетіли слова батька: “Забудь, чуєш?! Забудь, що можеш вештатись ночами із друзями! І не торкайся цієї теми знову!”

Софія відчула, що та хвиля наздогнала її крізь двері й накрила вже у кімнаті. Дівчині вдихнути не було чим кілька секунд. Вона дійшла до стола і зупинилась. Подивившись машинально у дзеркало, побачила темні коси та погляд синіх очей з-під насуплених брів.

Їй уже п’ятнадцять! Аж п’ятнадцять! А батьки не пустили її до друзів. Софія так прагнула потрапити на ту вечірку! Ну чому її постійно так контролюють? Це принизливо! Думки настирливо гули в голові, підсилюючи образу й гнів.

У цю хвилину погляд дівчини зупинився на книжкових поличках. Софія критично оглянула їх і подумки зауважила:

- Давно час було впорядкувати тут все, позбутись зайвого.

Крім підручників там були подарункові сувеніри на День народження. Стояли також книги, які вона любила перечитувати у дитинстві. Дівчина зняла їх, поклавши на стіл.

- Чого я тут досі тримаю ті казки? Як маленька дитина. От батьки й ставляться так до мене, - обізвалась наступна їдка думка в голові.

Софія подивилась на книги із сумним докором. Хоча, по правді сказати, книги й фільми були для неї дверима у світ, сповнений пригод, таємниць і незвичайних зустрічей.

Погляд зупинився на одній із книжок. Це була збірка сучасних казок з танцівницею у фіолетовій сукні на палітурці. Дівчина розгорнула її навмання. Історії у цій книзі були справді захопливі. Як би Софії тепер хотілося теж мати життя, сповнене пригод і свободи!

- Хочу за тридев’ять земель! - сказала дівчина вголос сама до себе, а потім додала: - І не питати ні в кого дозволу, щоб піти до друзів ввечері!

Від цієї думки в душі знов спалахнув гнів. Спересердя дівчина зіштовхнула книгу зі столу. Вона так і впала на підлогу розгорнутою. Але от дивина! Софія раптом помітила, що аркуші у книзі стали білими! “Не було в цій книзі ніколи чистих аркушів“, - пролетіло миттєво в її голові.

- Що за дурниця! Не може бути такого! - вголос заперечила Софія.

Раптом із відчиненої кватирки дмухнув вітер. Чисті сторінки шелеснули, випустивши зі свого незбагненного простору вихор. Він був схожий на велику спіраль із потоку повітря. Цей потік, обхопивши Софію, забрав її у таємничий світ білих аркушів без попереднього запрошення.