Читати книжки он-лайн » Різне » Кішка Алізе. Прощання, Олекса Шевкун

Читати книгу - "Кішка Алізе. Прощання, Олекса Шевкун"

30
0
В повній версії книги "Кішка Алізе. Прощання" від автора Олекса Шевкун, яка відноситься до жанру "Різне", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Кішка Алізе. Прощання, Олекса Шевкун» від автора - Олекса Шевкун, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Різне" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Кішка Алізе. Прощання, Олекса Шевкун" з друзями в соціальних мережах: 
Присвячується усім, хто втратив улюбленця

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:
оповідання

   Мабуть, кішка Алізе скоро полишить мене…

   Ніч проти 15 березня. Не можу і не хочу спати. Знову вдивляюся в монітор ноутбука, доки кішка спить. Або намагається. Щойно ходила попити водички — захекалася і не змогла відчинити двері, які з легкістю раніше чіпляла лапкою. Проблеми з диханням вже багато днів. Зовсім слабкою зробилася… Їсть все менше : годую з руки лише вологим кормом. Також навчився робити ін’єкції – до клініки не навозишся. Там кажуть, що в неї прискорене дихання через зношення серця : перенесла дві складні операції. Ракові пухлини видаляли… Поверталися у нових місцях. Цьогоріч їй 12 років, але так хочеться, аби іще якось пожила!..

   Майже 12 років тому я в інтернеті розмістив оголошення : «Подаруйте, будь ласка, триколорну кішку! Заберу безхатню або зайву…» Зателефонував чоловік : «Справді заберете? Маю подібну. Знайшли на вулиці, – думали собі залишити. Однак наша стара кішка б’є малечу». Я приїхав до нього додому, і маленька дитина винесла мені симпатичне чорноносе кошеня. Плямисто-триколорне з великими очима. «Зичимо прожити разом багато років! Як ми зі своєю…» – на прощання скажуть батько із сином.  

   Алізе (назвав на честь співачки) того року врятувала мене від тяжкої депресії, в яку потрапив через власні проблеми зі здоров’ям… Дуже рухлива та жвава дівчинка! Фільмувати на камеру і фотографувати почав її з першого дня. На пам’ять. Щоб колись передивитися.

   Кішка виявилася характерною і емоційною – уся в хазяїна.) Кусалася до крові, а потім швидко мирилася. Переглядала зі мною відео. Любила гризти кості, немов собачка. З’їдала до цурочки! Скільки проводів, навушників та «зарядок» перекусила у дитинстві – не порахувати! А ось поза межами туалету жодного разу не наробила… Культурна.

   Жодного разу, коли я кудись їхав, вона не спала : спочатку на навчання, потім на роботу чи гуляння. Проводжала мене вранці та посеред ночі. Звісно, чекала... Я завжди знав, – Алізе краща за всіх моїх «друзів» і «подруг». Ліпша за так званих «людей». Бо не зрадить та не шукає вигоди у наших взаєминах. А ще відлежується у кріслі чи на канапі, одним оком споглядаючи, як хазяїн або щось пише-монтує, або підіймає гирі.) З часом звикла до брязкоту інвентарю та спалахів фотокамери. Головне – любо, цікаво і смачно!

   Важко дихає кішка… Мені аж серце крається! Емоційність мене губить повсякчас. Щоб відвернути свою увагу, – пишу цей текст. Проте, споглядаю одним оком… За нею.

   – Не полишай мене, тваринко, у світі нелюдів!

   Мовчить. Сьогодні вже мовчить. Я не хочу, щоб вона помирала! Але не хочу також, аби страждала!.. Думки змінюють одна одну щохвилини : від «скоріше б усе закінчилося» до «плекаю надію на диво!» Перечитав молитви. Двічі допомагали (як оперували колись). Та все має край… Не легше від цього анітрохи. Як від вмовлянь-заспокоєнь  «Ну, зараз люди гинуть, а тут кішка…» чи «За дітей так треба перейматися, а не за тварин!» Розумію я мізками, – ніхто і ніщо не вічні.  Люди помирають ось навіть цієї миті – від вибухів або хвороб… Тільки серцю не довести! Причиново-наслідковий зв’язок губиться, а сльози не тримаються… Хочеться пожертвувати чимось заради її життя, з власного побуту, однак даремно. Не проміняти на здоров’я. А гроші та лікарі не всесильні.

   Алізе погіршало. Дихає ротом. Я розумію тебе, бідненька! Сам астматик. Неймовірно тяжко – задуха! Це ж не серце! Лікарі брешуть! Треба робити рентген.

   Ми зробили. І той з рентгену вийшов у шоці : «В неї майже немає легень... Чим вона взагалі дихає?! Це якесь диво. Я такого ніколи не бачив!»

   Нам збрехали. Про серце. В Алізе дуже сильне воно. Он як тримається. А лікарі збрехали, щоб гроші отримати за ліки. Я тепер зрозумів. Просто воля рукам – і вони забудуть, як дурити…

   – Не чіпай! Вони й так врятували її. Операцію зробили. Рік прожила, – зупинить мама. – В неї метастази пішли у легені.

   – Але вони справжні здирачі!

   – Здирачі. Однак не бий їх, – як мати прошу! Заґратують тебе. Я вже не переживу! Ти в мене єдиний син!

   – Їм повернеться. Я прокляну!..

   – Прокляни. Маємо Алізе покласти зручніше…

   Кішечка боролася. Вона дивом лишалася зі мною. Майже без легень. Дихала незрозуміло чим. Так хоче бути з хазяїном! А моє серце просто вибухало. Жодна людина не робила з ним подібного...

   Остання ніч проти 16 березня стала найтяжчою. Алізе забилася під канапу. Думала – там легше. А може шукала місце, де померти. Як у природі тварини роблять.

   – Муркотуша ти моя. Поспи трішки. Я за лапку потримаю…

   Вона поспала. Тихенько так. Я плакав над неї усіма своїми сльозьми.

   Наранок Алізе стало ще гірше. Вона стогнала як людина. І я не втримався до Бога :

   – Я ж просив врятувати її. Просив! Чому ти не хочеш? Чому вона так страждає? Не дослухався мене. Якщо не рятуєш, то негайно забери!

   Бог мовчав. І я на себе узяв відповідальність.

   – Мамо, ми мусимо зробити евтаназію.

   – Вона твоя «дитинка». Вирішуй!

   Я погладив тваринку. Обізвалася… І дуже хрипіла.

   – Алізюшка, я обіцяю тобі зробити все, чого прагну, і грошей не жаліти хворим тваринкам. І здоровим теж!

   – Я вірю, хазяїне! – почулося мені. – Дякую за чудові роки. Я прожила гарно : ані коти мене не кусали вуличні, ані мисочка порожньою не була… Нам легше – хто приголубив, то наша й «рідня». У вас складніше. Ви маєте співіснувати з різними…

   Ми з мамою у клініці. Однак попереду багато жінок з котами.

   – Займайте чергу! Не пріться. Ми зранку домовлялися!

   – У вас живі коти, а нам присипляти! – хоробро відповість мама.

   Жінки раптом почали плакати… Я не бачив такого. З нахабних створінь вони перетворилися на людей… Плачуть і розходяться. А я йду з переноскою на евтаназію... Не все втрачено, коли навіть вони співчувають.

   – Їй не боляче буде? – запитує мама у ветеринара.

   – Ні. Зараз у вену ін’єкцію поставимо. Нічого не відчує. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кішка Алізе. Прощання, Олекса Шевкун», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кішка Алізе. Прощання, Олекса Шевкун"