Читати книгу - "Кішка Алізе. Прощання, Олекса Шевкун"

   – Алізе, пробач мені! Я так тебе люблю. До шаленства. Але не можу споглядати, як ти страждаєш! Ми зробили усе що могли! – востаннє звернувся до киці.

   – Зараз серце зупиниться і можете забирати…

   Вона померла одразу після уколу. На моїх очах. Я позбавив її пекельного болю. Однак себе зненавидів. Я був такий сильний і впевнений у рішенні. А потім знову плакав як дитя… Кажуть, далеко не усі господарі присутні на подібній процедурі. Бояться власного болю, емоцій… Їм потім просто «видають» тваринок у пакетах. Я не міг дозволити кішці останні секунди почуватися самотньою і у страху!.. Витримаю. І вона заслужила!

   Ми поховали Алізе на подвір’ї бабусиного дому :

   – Бабусю, ти не любила котів, знаю. І шпиняла її, коли бували у тебе… Але прийми Алізе тут! І погладь її за мене! Я вас дуже люблю!

   Власноруч викопав могилу. Цілував вже мертву Алізе. Очі в неї стали скляними... Не такими, як горіли у кошеняти. Перед засипанням я востаннє почіпав її ніжку... Більше не муркотітиме і не даруватиме щастя. Ніколи.

   В мене стався астматичний напад. І не допомагав препарат. Вперше за 10 років нічого не брало…. Однак я не злякався, як колись. Я – живий. Кішечку земля присипала, а я ще маю виконати обіцянку… Маю дихати. Усіма своїми легенями.

P.S. Досі чекаю, що вона відчинить лапкою двері… А коли падає весняний дощ, згадую, а чи не холодно там їй?..

Кінець