Читати книгу - "Темні стежки , Юлій Череп"

Густий туман стелився старим лісом, що огортав містечко Лісовий Двір. Він, мов ковдра, приховував усе живе під собою. Повітря незримим пресом тиснуло на плечі, змушуючи кожного, хто наважився б блукати містом чи, ще гірше, лісом, пришвидшувати крок. Навіть дерева здавалися химерами — їхні покручені гілки тягнулися до неба, мов скривлені руки, що намагалися втримати щось незриме. Тут, у самому серці темряви, ховалося те, чого місцеві боялися найбільше — минуле, яке понад двісті років панувало над містом і чекало можливості вирватися за його межі. Минуле, створене людиною, але тепер майже непідвладне людській волі, прагнуло панування над цим видом ссавців.

Підніжжя пагорба, на якому височів старий замок Лісовських, було вкрите низькою травою, мокрою від недавнього дощу. Камені, з яких збудовано замок, здавалися чорними, злегка блискучими під сріблястим місячним світлом, наче просоченими чимось давнішим і моторошнішим, ніж сама історія цього місця. Деякі камені мали дивні символи, вигравірувані вручну — сліди давніх ритуалів, про які місцеві ніколи не говорили вголос.

Десь у глибині замку хтось пересувався в темряві. Важкі кроки глухо віддавалися по старій кам'яній підлозі, мов нагадували, що місце давно пусте, але не забуте. Постать у важкій чорній мантії спустилася сходами до підземелля, несучи під пахвою стару книгу. Свічка в її руці слабко мерехтіла, відкидаючи примарні тіні на кам'яні стіни. Вона зупинилася перед дверима, за якими, здавалося, час зупинився. Ці двері вели туди, де ховалася справжня таємниця роду Лісовських — доля містечка, а можливо, і не тільки його.

Ключ у тендітній дівочій руці зі шрамом трохи вище вказівного пальця тремтів, ніби вона вагалася. Однак постоявши перед дверима, розправила плечі, підняла голову і рішуче встромила ключа у замкову щілину. Нарешті настав час завершити ритуал, а почи що їй потрібно було підпитати енергією ту сутність, завдяки якій дівчина вже понад два століття мала все.

Замок тихо клацнув, і двері відчинилися, випустивши крижаний потік повітря. Дівчина у мантії обережно ступила всередину, намагаючись зберігати спокій. Невдовзі, на кам'яний постамент перед нею ліг старовинний кулон у формі мигдалини. Він мерехтів дивним сяйвом, більше схожим на відбиття чогось потойбічного, ніж на звичайне світло.

Дівчина повільно простягнула руку до артефакта. Її пальці торкнулися холодного світла, і в ту ж мить темрява заповнила все навколо. Повітря стало важким, і вона відчула, як тіні навколо наближалися, зливаючись у щось безформне, проте живе. Їй здалося, що вона чує шепіт — голоси з минулого, що доносилися звідкись здалеку.

— Ми чекали на тебе, — промовив один із голосів, хрипкий і старечий.

Жінка завмерла, серце її калатало. Хоча вона вже бачила це все десятки разів, проте страх не кожного разу пронизував її наскрізь. Вона знала, що кожен виклик темної сили може стати останньою. Обряд, розпочатий багато років тому, рано чи пізно завершиться тут, у підземеллі, серед темряви, яку два століття тому пробудив її батько. Точніше, той, хто вважав себе її батьком, аж поки під час ритуалу не відкрилася правда.

— Тут скоро з'явиться людина, на яку ви справді чекаєте, але мені потрібна буде ваша допомога.

— Можеш розраховувати на нас, але пам'ятай...

— Я пам'ятаю, що мені це потрібно не менше, ніж вам.

Після цих слів тіні обсипалися з повітря на підлогу й просочилися між камінням у землю.

Знову настав час оживати старим легендам. У Лісовому Дворі історія ніколи не була просто забутим минулим. Вона завжди жила в темних коридорах замку, у моторошному мовчанні лісу, на покинутому цвинтарі та в кімнатах колишнього готелю. Багато відчайдухів приїжджали у пошуках гострих відчуттів або сенсаційних сюжетів, проте цього разу містечко чекало на гостей, які, ступивши на його темні стежки, вже ніколи...