Читати книгу - "Літератор, Тарас Мельник"
- Жанр: Трилер 🏙️🕵️♀️🌐
- Автор: Тарас Мельник
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жодну з частин цієї книги не можна копіювати, перекладати, або відтворювати без письмового дозволу автора.
Всі описані у романі сюжети та події є вигадкою і не мають жодного стосунку до реальних. Імена та назви вигадані, або взяті з карт. Можливі збіги з реальними людьми є суто випадковими!
Надворі вечоріло. Коли я повернувся додому, вона сиділа на кухні, не відводячи погляд від ноутбука. Кілька останніх днів її можна було застати тільки в такому стані. Постійно сонна, недоглянута, з червоними очима. Тоді я не знав, що з нею відбувалося.
Можливо, варто було цікавитися життям коханої жінки набагато більше, однак усвідомлення завжди приходить занадто пізно. Каятися не бачу сенсу, хоча посповідатися у письмовому вигляді не відмовлюся. Я був сконцентрований тільки на своїй роботі, тому втратив абсолютно все.
Знайшовши жінку, яка наважилася покохати мене, я не цінував її. Робота висмоктувала всі мої сили, не залишаючи для неї абсолютно нічого. Вона злилася на це, однак залишалася вірною і до останнього трималася поруч зі мною. Ми були разом до того вечора.
Я часто згадую, що вона бажала завести дитину. У мене вже були діти від першого шлюбу, тому я відмовлявся. Не хотів знову розчаровувати власну кров. Жодна дитина не радітиме такому батьку. Часто ми з нею разом засиджувалися на кухні за розмовою, яка завжди закінчувалася однаково.
Після моїх численних відмовок створити нормальну родину, вона навіть не задумалася піти до когось іншого. Чесне слово, я би відпустив на волю, як птаху з клітки. Не кожна витримає таке життя. Однак на заваді розриву були почуття. Наше кохання не давало нам обом відпустити одне одного.
Десь за пів року до того вечора вона приготувала мені вечерю і попросила вислухати дещо. Я здивувався, коли кохана почала читати. Очікував масаж, чи щось подібне. Та сильного розчарування на виникло, бо почуте з її вуст змусило мене задуматися.
Вона прочитала мені свій роман.
Моя професія ніколи не сприяла розвитку емоцій, а тільки притуплювала їх до рівня холоднокровної рибини. Але її роман був майже ідеальним. Вона писала таємно від мене, побоюючись насмішок. Та це було безглуздим. Два роки прекрасний роман лежав тільки у шухляді, без уваги та оцінки читачів.
Дослухавши перший розділ, я поцілував її, зробивши найгірше. Я порадив коханій жінці писати далі. Роман вийшов чудовим, і не тільки через те, що вона мала професійну освіту. Емоції головних героїв відчувалися у кожному слові, кожному діалозі та описаному жестові. Книга оживала перед очима і поглинала мене, даючи зрозуміти, що в житті можуть бути не тільки накази та операції.
Кожного вечора ми разом сиділи за столиком, очікуючи на продовження. Вона пропонувала мені новий розділ, а я з нетерпінням слухав, поглинаючи, вивчаючи рядками. Наша любов стала схожою до описаних почуттів у Булгакова. Ми також жили, доки писався роман про Понтія Пілата, вершника Риму та прокуратора Іудеї. Тільки цей твір був краще всього, що я читав та слухав.
Швидко минали дні та місяці, доки не настав вирішальний момент. Література, яка стала невід’ємною частиною нашого життя, поглинула її. Останні рядки роману злякали мою письменницю, оскільки настав час виходити на публіку та шукати видавців. Тоді вона почала нагадувати одержиму пошуками.
Час минав занадто повільно і похмуро. Вона не звертала на мене увагу, залишаючи вечеряти на самоті. Екран ноутбука швидко поглинув її, давши взамін людському спілкуванню віртуальне. Якісь групи, невідомі люди з усієї країни і літературні портали. Мою кохану тішили тільки рядки коментарів.
Почалися десятки вечорів без жодного змісту. Я навіть не бачив якогось сенсу повертатися з роботи. Вона не звертала на мене жодної уваги, тому я теж припинив цікавитися нею. Ми почали звикати до нового ритму. Можливо, на якусь долю емоції, мені захотілося проклясти той роман, який раніше викликав тільки захоплення. Клята книга перетворилася на вбитий клин між нами.
— Ти чимось засмучена? — запитав я у неї, помітивши сльози на очах.
Вона поглянула на мене і вдавано посміхнулася.
— Все нормально. Вечеря розігріта. Ти поїж, а я хочу сходити у ванну.
Її поведінка не здалася мені дивною. Апетит до неї не повертався більше місяця. Здавалося, що їй доводиться годуватися безперервним редагуванням.
— Прийшли відгуки на твою книгу? — запитав я.
Нічого іншого її не цікавило, тому потрібно було зачепитися за подібне.
— Так! — відповіла вона, зачиняючи за собою двері.
Я довго сидів над їжею, перечитуючи звіти колег. Минула година. Здалося навіть, що вона заснула. З ванної не було чути жодного звуку, тому я вирішив погукати. Раптово мене пройняли якісь тривожні передчуття. Щось могло…
Думки змусили підірватися та бігти до дверей у ванну. Я кинувся та почав молотити кулаками, не зупиняючись при цьому кричати. Вона не хотіла відчиняти, ігноруючи мої спроби проникнути до кімнати та перевірити все.
Щоб не втратити дорогоцінний час, я вдарив ногою біля замка і вибив двері. Побачене змусило застигнути на місці та схопитися за голову. Вона лежала посеред червоної ванної з порізаними руками, посинівши від втрати крові. Кров розтікалася підлогою, прямуючи до каналізаційного отвору.
Я кинувся до неї, намагаючись перемотати рани, однак було пізно. Смерть прийшла за нею ще за пів години до мене. Врятувати загублену душу я не зміг. Цілував її, плакав, залишив на місці самогубства досить багато відбитків, але допомогти не вдалося. Вона сама не залишила собі жодних шансів.
Довгий час мені не вдавалося заспокоїтися. Перебинтувавши рани на руках, я спробував замотати бинтом жахливі сліди на обличчі. Це було найстрашнішим з усього скоєного нею. Перед тим як різати лезом зап’ястки, вона зробила зі свого обличчя «вічну посмішку», щоб завжди сприймати коментарі з стійким і радісним обличчям. Тільки таке личило справжнім письменникам. Так їй радили колеги.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Літератор, Тарас Мельник», після закриття браузера.