Читати книжки он-лайн » Фанфік » Сьома команда, Діана Козловська

Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

17
0
В повній версії книги "Сьома команда" від автора Діана Козловська, яка відноситься до жанру "Фанфік", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Сьома команда, Діана Козловська» від автора - Діана Козловська, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Фанфік" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Сьома команда, Діана Козловська" з друзями в соціальних мережах: 
Школа Коноха — місце, де навчаються діти найвпливовіших і найбагатших людей усієї Японії. Сакура – замкнута та доволі сувора до себе та оточення дівчина, яка прагне втілити у життя свою мрію. Це історія про дружбу, перше кохання та веселі шкільні дні, а також про найскладніший (і навіть небезпечний) іспит. #фанфік_по_Наруто #Сакура_Харуно #Саске_Учіха #Наруто_Узумакі #фанфік_українською

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 114
Перейти на сторінку:
Частина 1. Зіпсований ранок, або початок змін?

Згадуючи минулу себе, мені стає навіть дивно, що колись я була такою прісною та байдужою до всього, що мене оточує. Я ніби пливла за течією, не хвилюючись, до якого берега мене приб'є наприкінці шляху. Приховуючи свій погляд за громіздкою оправою окулярів, я дивилася на світ з якимось побоюванням, боячись викрити свої справжні почуття. У тугий хвіст я затягувала не тільки волосся, а й думки, намагаючись контролювати кожен свій крок, прораховувати все наперед.

Ні, я не завжди була такою суворою та замкнутою в собі, якою могла здатися на перший погляд. Усмішка зникла з мого обличчя в день, коли загинув мій батько, і, бувши дитиною, я не змогла змиритися з тим, що найдорожча мені людина більше ніколи не повернеться додому. Тому я і стала такою стриманою, прискіпливою до дрібниць та мовчазною у свої шістнадцять. Я ніколи ні з ким не починала розмову першою, а якщо й доводилося з кимось говорити, відповідала без особливого ентузіазму в голосі.

З ранніх років батько привчав мене до самостійності. Я вміла чітко усвідомлювати свої потреби та не прохати сторонньої допомоги в досягненні будь-яких цілей. Він прищепив мені самодостатність, проте, здається, я надто розвинула в собі цю якість, через що відсторонилася від інших людей, і проґавила купу можливостей, як я можу судити про це тепер.

Проте в моєму житті були й свої плюси: я виросла в багатій сім'ї, і навіть після смерті батька, мати взяла сімейну справу у свої сталеві обійми, не лише утримавши бізнес, а й помноживши наш прибуток удвічі. Можливо, це була ще одна причина моєї відлюдькуватості, адже мати весь час проводила на роботі або в роз'їздах, забезпечуючи достаток. Ми бачилися з нею лише в ті рідкісні дні, коли вона втомлена, сиділа за своїм письмовим столом і перевіряла якісь документи, а я тихенько, наче мишка, читала в кріслі поруч із нею книжку з величезної сімейної бібліотеки. Зазвичай це відбувалося на свята, коли всі проводили час у родинному колі. Для мене було цілком достатньо того, що я мала. Колишнє життя здавалося настільки тьмяним спогадом, ніби я дивилася його по телевізору або читала про нього в книжці.

Також з плюсів можу зазначити навчальний заклад, в якому я здобуваю освіту та живу протягом усіх семестрів. Це старовинна школа, в стінах якої мають змогу навчатися лише «обрані» (іншими словами й не описати рівень складності відбору до Конохи), тому мене оточують лише діти найбагатіших та найвпливовіших сімей Японії. Ні, аж ніяк не цей факт тішить мене, а лише те, що це найкрасивіша архітектурна будівля в усій країні, зі своєю історією й традиціями. Наша школа – наймальовничіше місце з усіх, що мені доводилося бачити: прихована від сторонніх очей не лише лісом, а й горами, якими я милуюся з вікон гуртожитку. До речі, ще одна перевага та місце мого натхнення – моя кімната, обставлена ​​згідно з моїм смаком, де я проводжу довгі вечори, насолоджуючись розкішними меблями та цікавими книжками. Ці стіни — мій притулок, де я ховаюся від реального світу.

Описуючи себе в минулому, я усвідомлюю, якою нудною здаюся самій собі через стільки років. Тому, гадаю, варто почати свою розповідь саме з того дня, коли моє життя нарешті починає йти проти течії; коли в цьому понурому склепі з’являється промінчик життя та надії.

***

Перенесемося в один з тих звичайнісіньких днів, коли я розпочинаю свій ранок з чашки ароматного чорного чаю з лимоном та свіжим круасаном, приготовленими особисто для мене та доставленими в кімнату за звичним розкладом. 

Я закінчую читати чергову книжку, сидячи в м’якому кріслі й спостерігаючи у величезному вікні незрівнянний краєвид: гори виглядають з густих крон дерев, наче вітають мене в цей туманний, прохолодний ранок. З неабияким задоволенням я змочую губи лимоном, запиваючи кислий присмак гіркуватим листяним чаєм, що настоявся за час моїх роздумів. Кінцівка щойно прочитаної книжки вражає мене настільки, що я перебуваю в солодкому захопленні: прочитане не тільки залишає свій слід, а ще й не відпускає думки.

Мої роздуми перериває бій годинника старовинної вежі, який кожен ранок дзвонить для тих ледарів, які все ще солодко сплять, у той час, як я вже зазвичай закінчую свій ранковий ритуал.

Виходячи на вулицю, я відчуваю ранкову прохолоду і наповнюю груди весняною свіжістю. Я завжди була небайдужа до весни та її витонченого смаку. Колись давно ми постійно проводили час із батьком у парку, чи біля озера, шукаючи ні ким незвідані місця та оголошуючи їх своєю територією. Ми були командою шукачів пригод, і весна завжди нагадує мені про нього: співом птахів чи запахом дощу, скрекотанням цикад у густій ​​траві, чи подихом вітерця, який безтурботно грає з листям. Батько назавжди залишився для мене в якомусь таємному, прихованому від сторонніх очей місці, оповитому магією та красою природи.

Та попри це дивовижне ранкове натхнення, мій клас, втім як і завжди, геть позбавлений будь-якої гармонії. Частково з цієї причини я маю звичку ненавидіти це місце, яке позбавляє мене внутрішнього спокою. Однокласники здаються дикунами: неприборканими, дурними та вкрай дратівливими. Як староста цього звіринцю я звично виконую всю брудну роботу: готую кімнату до уроків, збираю домашнє завдання та хоч якось намагаюся приборкати доручений мені зоопарк. Саме цього ранку я вирішую насамперед зібрати зошити з домашньою роботою, аби швидше пройти обтяжливий етап безпосереднього контакту з людьми, які зневажають мене.

Найскладніше у моїй справі – взаємодія з так званою елітою класу. Інші учні просто вдають, що не помічають моєї присутності. Проте ця п’ятірка, навпаки, насолоджується часом, коли я опиняюся в полі їхнього зору, попри те, що це повсякденний обов'язок старости.

— Яка гарна наша староста з самого ранку! — лунає голос найдратівливішого хлопця з еліти.

Наруто – особливий вид кошмарів, які переслідують мене наяву. Цей хлопчина не гоїть жодної можливості підколоти або зачепити мене за живе. Хоч блондин і вважається найдобрішим з п’ятірки своїх друзів, дратує він набагато більше за інших! Якби не він, більшу частину принижень та ганьби можна було б просто уникнути, адже він єдиний, хто завжди помічає мене, де б я не була.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сьома команда, Діана Козловська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сьома команда, Діана Козловська"