Читати книжки он-лайн » Дитяча література » Відьма з темного лісу, Юлія Рудишина

Читати книгу - "Відьма з темного лісу, Юлія Рудишина"

9
0
В повній версії книги "Відьма з темного лісу" від автора Юлія Рудишина, яка відноситься до жанру "Дитяча література", можна безкоштовно читати на порталі українських книг. Наш сайт ekniga.club надає можливість читати повні версії книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно. Ви можете завантажити книги у форматах PDF, EPUB, FB2 на свій гаджет.
На порталі "ekniga.club", що є бібліотекою українських письменників, можна знайти книгу «Відьма з темного лісу, Юлія Рудишина» від автора - Юлія Рудишина, яку можна читати онлайн безкоштовно на вашому гаджеті. Ця книга є найбільш популярною серед сучасних читачів у жанрі та займає лідируючі позиції в категорії "Дитяча література" серед усієї колекції творів (книг).
Поділитися книгою "Відьма з темного лісу, Юлія Рудишина" з друзями в соціальних мережах: 
В дитинстві все інакше — і дерева більше, і гори вище, і річки ширше, і суниця у лісі смачніша. А відьма, що живе в лісових хащах, справжнє чудовисько! Тільки чи так то насправді?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:
1

Санько кожного року гостював у бабці в селі, і кожного року його там чекали такі ж хлопчиська, що приїжджали з навколишніх містечок. Йому було вже цілих десять років, і він у цієї зграї дикунів, як про них казали місцеві, був найстаршим – тому й вважавсь за головного.

Дмитро, рудий та трохи незграбний його друг, навіть придумав Саньку прозвисько —  Капітан Ворон. Чому Ворон? Санько був чорнявий, схожий на циганчатка, з довгим носом, немов дзьобом. Ось тому і Ворон. Але Санько не ображавсь і тільки вів свою ватагу до нових пригод. То підуть до проклятої криниці, де воду пити забороняли, то в хащу за ягодами, та на лісові городи, оторочені парканами та з опудалами посеред грядок… А цього разу зібрались дражнити відьму, що жила на краю лісу, серед чагарнику та дикої малини. Ягоди там були крупні, дуже солодкі, і хлопці вже не раз ходили туди поласувати. Але відьми ще жодного разу не бачили.

— Кажуть, у неї роги як у цапа та ікла! – зробив страшні очі Олежка, котрий серед хлопів був самим більшим боягузом – у останню вилазку до скелі, щоб на гадюк подивитись, взагалі не пішов. – Але діда казав, що там є таке провалля, через  яке можна попасти у саме пекло! Ось так! А ще болото, де жаби величезні! І водяник там живе.

— Байки то, — фиркнув Санько, зиркнувши з-під густого чорного чуба пронизливими сірими очима. – А якщо й так, то треба їй показати, чий той ліс! Тій відьмарці!

— Може, краще підемо на леваду вужиків наловимо? – запропонував Дмитро. Він не хотів, щоб його Капітан здогадавсь, що він теж злякавсь трохи. – А ще там такі красиві камінці є…

— А я хочу  на відьму подивитись! – вперто відрізав Санько. – Не хочте, не йдіть. Я сам тоді.

— Та ні, чого сам… — буркотнув Олежка. – Мені теж цікаво…

— А ви куди зібрались? – винирнула з верболозу Оленка. Висока та худа, аж кістки стирчали, з дивними очима – один зеленій, інший карий. Дівчинка була місцева, всі яри та левади знала.

— Нікуди, — відповів Санько. Ще дівчиська їм не вистачало.

— А я знаю, куди, — насупилась та, зложивши руки на грудях та відкинувши за спину тонку косу з синьою стрічкою. – Не візьмеш – дорослим скажу, що ви знову до криниці лазили у яр! Ось вам буде непереливки!

— Стукачка! – двинувся на неї Дмитро, але Санько зупинив його.

— Не чіпай, хай вже. Тільки дзуськи, якщо злякаєшся – сама лісом додому підеш.

Його приваблювало це довгоноге веселе дівчисько, яке замість ляльок цікавилось хлоп’ячими іграми та не проти було і на рибалку, і на пошуки скарбів у розвалену церкву, що поросла кропивою та стояла на краю селища.

— Не злякаюсь, — впевнено відповіла Оленка, радісно підстрибнувши. – А я нещодавно таке чула – що нібито в травневі ночі відьма перевертається у кішку! І лазить селом, намагається в хату якусь попасти. Але якщо пустити, з нею на хвості злидні приїдуть.

— Казки то все, немає ніяких відьом, — перебив її Дмитро.

— А ось пішли та подивимось!

— А й пішли!

За словом  і діло. Хлопці підхопились та побігли у сторону лісу, дівчисько за ними. Стежинка йшла проміж високих трав та заростів лохини, високі дерева грайливо шелестіли листям та падали яскраві сонячні проміння через зелене мереживо крон. Згодом ліс потемнішав, і там вже папороть стояла немов чарівна охорона, а ще де не де червоніли ягоди серед трави. Оленка лише на мить зупинилась, щоб зібрати  трошки суниць, як спалахнула там блискавиця, почувся лячний  зойк… і поплив проміж ялинок зелений  туман.

А Оленка щезла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьма з темного лісу, Юлія Рудишина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьма з темного лісу, Юлія Рудишина"